Плаче матір та ридає
Вже втратила віру,
Бо єдиний син страждає
В холоднім Сибіру.
Не схотів поля радянські
Як віл обробляти,
А пішов в ряди повстанські
Ворогів стріляти.
Лишив матір небагату
Та рідну домівку.
Проміняв простору хату
На сиру криївку.
Став повстанцем українським,
Щоб край боронити.
За переказом дідівським
В Україні жити.
Йшов безстрашно він до бою
Лісом та полями.
Із “червоною ордою”,
З злими москалями.
Пережив не раз тривогу
І тяжку годину.
Промовляв молитву Богу
За себе й родину.
Не раз кулі пролітали
Прямо біля серця.
Та щасливо оминали –
Давав усім “перцю”.
І не мріяв про кохання
Та дівочі губи.
Виконував всі завдання,
Ліз до смерті в зуби.
Пройшов хлопець із боями
Всі ліси карпатські.
Поранили, впав без тями,
Комуністи гадські.
Поламали йому руки
Та не дав зізнання.
Зніс хоробро усі муки,
Стерпів всі страждання.
Не продався та не зрадив
Побратимів вірних.
Одну думку лиш провадив –
“Нема лицемірних”.
Вирок суду – є провина,
До сибірських блоків.
Не побачить мати сина
Довгих двадцять років. (с)
