Пірнай глибше у води Світового океану,
де з суму виткані сорочки
плюються кров’ю,
їх ти одягнеш,
коли ковтатимеш землю,
на якій тебе поховають
Далека Ірландія,
чи цукровий Єрусалим,
це не має значення,
коли твоє тіло гниє
під панахидою сонця
ти думаєш про одне:
якби швидше потрапити в
пекло чи рай,
якби швидше дістатись
начебто рідного краю,
хоча, не має значення -
для мерців всі дороги вкриті серцями
потьмянілих
для мерців вся вода однаково пахне.
І ці поневіряння безглуздь,
ці руки, що завжди є зі смертними,
прикріплені ланцюгами,
до душі,
а душа - до труни,
яку тобі завжди доведеться тягати за собою,
куди б ти не потрапив,
що б ти не читав,
якою мовою ти б не розмовляв.
Морок прийде за тобою,
і напоїть тебе гноєм,
і ти писатимеш свій чорний вірш,
допоки я куритиму в легені.
