Оріон завис, немов розп'яття
Мого кохання і моїх надій.
Жевріє жар погаслого багаття,
Але нема тепла, немає мрій.
Немає сліз, якщо немає болю,
Нема жалю, коли немає втрат.
Не нарікав на щастя і на долю
І що живе далеко рідний брат.
Лише життя у пам'яті до болю
У сні, бува, гортає сторінки.
Нема потреби, щоб змінити долю,
Немовби повернути плин ріки.
Сприймав життя розкритими очима,
І не ховав криваві мозолі.
Нема гріхів великих за плечими,
Лиш сивина біліє на чолі.
Гріхи життя, як кожної людини,
Бо народились всі ми у гріху.
Нічого не буває без причини,
Як і нема людини без страху.
Бувало різне, але озирнутись -
Сміло можу на роки прожиті.
Не міг ніколи, не навчився гнутись,
Сенс життя не бачив у кориті.
Тому дивлюся прямо всім у вічі,
Подаю для потиску правицю.
Жевріє жар, щоб запалити свічі,
Зловити щастя, як свою жар-птицю.
4.02.2009р.
Обов'язково впіймаєте щастя. Воно вже близько. Людина щаслива вже тим, що не соромно озирнутись назад за прожиті роки і, озирнувшись побачити свій слід на землі, і прямо, не відвертаючи погляду дивитись у вічі людям.
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякувати за розуміння не буду, бачу що це теж така Ваша життєва позиція! Мені везе на справжніх людей і на справжні почуття! Цього і Вам бажаю!!!!
