|
\"Ковток – це шанс\"
Ковток – це шанс, але який?
Ковток води? Чи, може, яду?
Ковток натхнення, або зради.
Як втамувати людську спрагу?
Померти? Та ще дуже рано!
Протестом? Ліквідувавши рани!
І на поталу добру душу,
Кидати я не хочу – мушу!
Ведучи роздуми з пером,
Про моментальність, сірих буднів,
Міняючи діапазон!
Збудивши голос німим криком!
Чернетка поперек в чорнилі,
Більмо в моїх легких очах,
І кожна мрія, всім по силах
І будь-який ковток – це шанс!
\"Не оперний співак\"
Не оперний співак,
Лише поет, що мучить музу,
Не вірю зодіакам,
Бо й так у житті лузер.
Лише блокнот і олівець
Рятує від фіаско
І у кишені папірець –
Це ліки від поразки.
Мій стан егоїстичний
А дух вічно незламний
І риси на обличчі
Від засніженої лави.
Німіє усмішка як робот
В заіржавілій спеці
І кардинально в мозку ноти
Як у воді Венеція.
Безпечно пишу та невдачі
По слідах, по нюху
Мене висліджують неначе
Свистом ультразвуків.
На хвилі як на дельтаплані
Над людьми над світом
І хоч глибокі мої рани
Та вірші в заповіті.
До сліз до розпачу до ласки
Мене в бій кидають
І на вустах незламне гасло
Краще буде далі.
\"Навіщо мені ясні зорі\"
Навіщо мені ясні зорі?
Навіщо світ в кінці тунелю?
Навіщо мені тяжка доля?
Якщо і так підеш на небо.
На сьомій не бував я хмарі,
Я був в болоті і багні.
Ще образ вічного нездари
Крокує в ногу довгі дні.
Бракує віщого паперу
Та дякую що не води
І душу витягти і цементу
Із черствості і самоти.
Я буду вдячний богу вічно,
Якщо пізнає наш весь рід.
Якщо у темну зимну ніч
Покличе в гості злий сусід.
Якщо добро почне рости,
Якщо помре глибока туга
Я скажу гордо, я живий
І дам відбій глибоким думам.
\"Дивний спів\"
В старій квартирі дивний спів,
Лягає на пергамент,
І на яву, як у вісні.
Лайливими словами.
Кошмаром стали сили злі,
Коло мого ліжка.
Коси набули сивини.
І я тікаю пішки!
Не знаю де - ні з ким живу
У себе в середині.
І ось котру уже добу,
За лічені хвилини.
Шукаю відповідь на те,
Та спроби закінчились.
Розбився мій імунітет,
Об карколомні схили.
Де геній впав, до музи ніг
По при душевні рани.
Схиливши голову на тлі,
Розжареної лави.
В старій квартирі дивний спів,
Мов домовик завівся,
Та все це було у вісні,
Й закінчилася пісня.
\"Я люблю пачкать с вдохновением листы\"
Я люблю пачкать с вдохновением листы,
Люблю луне дарить свои баллады.
И тот упрек: давай сейчас пиши,
Жизнь бьет упорно больно сзади.
Бывало, слипались днем глаза
И видя ручку, пальцы отнимали,
И на щеках холодная слеза
Тушила острые пожары.
Не детские ладони вижу я,
Потрепаны от долгой писанины.
Увы, решала так судьба,
Чтоб путь иной был с пастой синей.
Устал, хочу залечь на дно.
Вот, только пыл тогда роз сеет ветер.
Больше ставлю запетых порой,
Когда ответ лежит во мрачном свете.
Почему постигнул ум?
Как исправить фальшивые ошибки?
Почему его подлый друг
Живет бодро и всегда с улыбкой?
\"Жизнь моя странная\"
Жизнь моя странная
Немножко бродяжная
Порой и свободная
Порой беспристрастная
Лучами слепая жизнь
К стихам околдованным
И замок свалился вновь
Воплями ссорами
Жизнь моя странная,
Тоска невезучая
В груди снова буря
Мысли над тучами
Шепчут на ухо мне
Языком неизведанным
Светлые звуки
Может победные
Ошибки фатальные
Сгорели на пламени
Голосом тихим читая стихи
Жизнь моя странная
Укрытая тайнами
Дай боже ярко,
Удачно прожить
«Цикл»
Іскра у серці не згасне,
Не зникне полярність моя
До рідної животворної казки
І не зміню я свій ідеал.
Білий сніг - неймовірна свобода,
Це краса хоч не раз сам змерзав,
І спасіння не є в антидотах,
Бо порою зветься Зима.
Новий ступінь, й не було антракту.
Від монотонності пігулка-весна.
Змінила палітра контрастність
Епоха цвітіння життя.
Зрозуміла цілком ейфорія,
Радість сягнула екватор,
Це той стан про який я сам мрію,
Бо літа не буває багато.
Карколомність і шепіт із вуст,
Золотистий відтінок крилатий,
Все мертвіє. буденність прийшла,
Осінь знов почне панувати.
Це ліміт, життєва сполука,
Рідний край мій багатий на це
Цим будуть пишатися внуки.
І настанова, що ти збережеш?
«Таинственная леди»
Ваш образ таинственная леди,
Ваш запах, вкус просто сбивает с ног.
Ваш образ элегантен, поверьте,
Ну а лицо не разглядел из за волос.
Походка стройна, вовсе не сутулая,
Упряма, видно с первого взгляда.
Похоже красота - ето оружие
Которым вы многих растоптали.
Не представляю что будет со мной,
Если попаду у ваши объятия
Когда восхищения порой,
Существует только для распятия.
Не смею даже мечтать,
Что подарите мне свое внимания.
Вы королева для таких как я,
Ну а такие только шуты придворные.
Я прячусь от самого себя
У глушь лесную где никто не видит,
Но от вас не оторвать глаза
Словно я иду по белой нити.
И вот момент иголкою сшивает
Ангел нашу душу не похожу,
Передо мной врата наверно рая,
Но рано умереть, ведь молод бодр.
Вокруг лиш шум и нету незнакомки,
Наверное ето был мираж.
Проснулся среди комнаты на койке
И сон мой крепкий образ отозвал.
«Тихий спів»
Я вже не чую тихий спів сонет,
Де та мелодія близька до мого серця.
Ти не малюй на вікнах мрій портрет,
Бо почуття знеціняться на безцінь.
Я вірний птах, таким зробила доля,
В подяку в клітці зачинили без жалю.
Без компромісно маю власний погляд
Із ним живу, по суті з ним помру.
Ось котрий рік чекаю я пустелі,
Коли прибуде білий корабель,
шукаю океан де синя даль
та лиш піски засипаних джерел.
Де правда та, вона в червоній книзі
І скоро буде як музейний експонат.
Скрізь тимнота у цілковитій тиші.
Ми душу маєм не людську, а злих собак.
Нам потрібно рости не фізично,
А духовно , душею із глянцем,
Та людина міняє обличчя
Додавав гіркоті більше перцю.
В заповіті напишу обман,
Бо з роками особа черствіє,
По дорозі, в іржавий капкан
Наступивши, ми вже на колінах.
Анцибол манить нас в прірву,
Літописом стане тавро,
Прокляття це, не чорне піднебіння,
Бо справа в тому чи вживе у грудях Бог?
ID:
394406
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.01.2013 22:57:16
© дата внесення змiн: 21.01.2013 23:01:59
автор: Микола Кучерявий
Вкажіть причину вашої скарги
|
