Від болю, розпачу, нерозуміння,
Мовчить душу, закрита в дивній тьмі,
Від зневажань і від забвіння,
Не вберегли ніякі молитви.
Не хочуть практично вже нічого,
Такого не бувало вже давно,
Як ніби відібрало зовсім мову,
А потім не вернуло все рівно.
Примари бачаться у незнайомих людях,
Хто відповість: за що це все в житті?
І не важливо, хай що потім буде,
У серці біль так легко не згорить.
Запам’ятаються життя останні миті,
До сліз чужих болюче буде фото,
І крізь шляхи розмитті небом синім,
Кричати марно стане вже до Бога.
Як жити? Бо ж любов і не зникала,
Ті сни і спогади не покидають очі,
І бачиться холодний погляд долі,
Це так вона всю душу потоптала.
А десь блукає він, серед кошмарів,
Чому не обнімав коли були самі?
І крила ангельські на плечі опускались,
Це все було в минулому житті.
І може він повернеться колись,
Надія в серці не відпустить дуже довго,
А голос зірветься в молитві серед сліз,
Все не важливо... ось він за спиною.
