Навчився жити з спогадом про тебе,
Солодким жахом розриває він щоночі,
І щось немов горить посеред ребер,
І щось щоразу заставляє опускати очі...
Тепер я вмію гордо глянути у вічі,
У очі тій хто вчора ще була усім,
Я намагався битись і не раз...а двічі,
лишаючи щоразу страхи на потім...
Я більше не боюсь твоє ім`я згадати,
Та далі спогади усе ще не пускаю...
Здається тут вже нічого додати?
Без тебе знову жити вже...Звикаю...
Хоч знаю що болить...Що ще кривавить,
І скільки б часу нам не знадобилось,
Щоб поодинці крила знов розправить,
Й одного дня сказати що усе...Наснилось...
