Мені би до клавіш – чорних та білих,
Мені б до безбарвних снів…
Хочеться більше облич щасливих.
Радості й теплих слів…
Хочеться більше рими, і щоб вона складалась.
Мрію, щоб хтось оцінив не талант, а суть.
Мені б до людей, яким би я рідною здалась…
І олівець… щоб малювати хоч що-небудь.
Мені б до нового, чогось нерозгаданого і смішного.
Я не такий песиміст, як здаюсь очам.
Хочеться чогось ніжного і простого.
Хочеться зрозумілою стати вам.
Мені б у осінній вечір, хоч на хвилинку…
Що там забула? Мабуть, стару себе.
Запашного дощу ще самотню краплинку…
Моя золотиста осінь…
Я
Не забуду
Тебе.
