Вони зустрілися випадково.Він зайшов в кафе на п'ять хвилин, щоб випити кави і побачивши ЇЇ, одразу ж впізнав. Вона зовсім не змінилася,хоча пройшло багато років,як вони бачились останній раз.То ж скільки:сім, ні, одинадцять літ проминуло!!! Як швидко минають роки.Як довго живуть почуття.Як важко стерти спогади...
...Він так не любив ходити до школи. Єдиним магнітом були тільки уроки фізкультури, на яких можна було відпочити від науки, та уроки малювання, де можна було проявити свій талант. А ще була Вона. Маленька худенька дівчинка. Завжди тихенька та не доступна.Крім книжок та навчання ніщо Її не могло зацікавити. Та чомусь Вона Його завжди приваблювала. Ще з першого дня,як тільки прийшла в їхній клас. Він саме грався на шкільному дворі з товаришами, коли хтось крикнув, що йде нова учениця. Він обернувся, щоб подивитись на Неї, та зрозумів, що попався. Назавжди.
Ні, Вона ніколи не взнає про Його почуття. Він не хоче бути осміяним на всю школу, коли Вона не захоче з ним товаришувати. Він буде тільки смикати Її за косички, забирати Її зошити та іноді носити додому рюкзачок. А ще, Він буде Її малювати. Благо,що сидить за Нею. Та пройшли роки, школа відйшла в забуття. З'явились нові друзі та подруги. Вечірки, дівчата на одну ніч так захопили, що важко відірватися. Все забувалося.Залишився тільки один малюнок, де зображена дівчинка з двома косичками-колосками. А іноді, дивлячись як спить Його теперішня кохана дівчина, Він думав про Неї, уявляв Її поряд із собою. Його пасія була повною протилежністю Їй. Він спеціально так вибирав. І вона Його кохала. Він це точно знав. А чи сам її кохав, не міг цього зрозуміти...
Вона запримітила Його одразу, як тільки Він зайшов в кафе. Серце гулко забилося і, здавалося, вистрибне із грудей. Який Він красивий! Роки не залишили своїх відбитків на Ньому. Він такий,який був і колись...
...Вона пам'ятає Його ще зі школи. Він був маленький розбишака, який ніколи не давав себе образити. Син заможніх батьків, який не знав слова"ні" і все собі дозволяв. Та було щось таке у Ньому, що Її причарувало. Можливо Його малюнки так на Неї вплинули .Шкода, що Він не віддав Їй хоч би один. Особливо той, де Вона була зображена з двома косичками-колосками. Але Він був гордий. Він звик, що дівчата самі вішаються Йому на шию, а Він лише змінює їх, наче шкарпетки. Тому Вона ніколи не розкаже Йому про своє кохання. В Її пам'яті залишиться лише випускний бал, на якому перший і останній танець вона танцювала з Ним. Потім було навчання в інституті, улюблена робота, і накінець, з'явився той, який її розумів, оберігав та потурав всім забаганкам. Вона полюбила його за тиху вдачу та спокійний характер, тому з радістю із ним одружилася. Все було чудесно,та іноді, слухаючи,як посапує в ночі чоловік, вона думала про Нього...
Він підсів до Її столика. Банальні запитання про погоду та справи переросли у відкриту сповідь минулих літ. П'ять хвилин перетворилися в п'ять годин. Він нарешті зізнався в своїх почуттях. Вона ж розповіла про своє кохання.Потім був повільний танець. Він ніжно обіймав Її та пригортав до себе.Легенько гладив Її шовковисте волосся, вдихав аромат Її парфумів, намагаючись запам'ятати всі деталі назавжди. Безупинно повторював, яка Вона красива та ніжна. Вона ж відповідала Йому взаємністю. Обидвоє порушили свою обіцянку мовчати про почуття. Обидвоє знали, що запізнились, що вже нічого не зміниш, тому сповна насолоджувались тими хвилинами, які Доля дала ЇМ у користування.
ID:
394492
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.01.2013 10:45:09
© дата внесення змiн: 23.01.2013 17:16:33
автор: Мавка Росинка
Вкажіть причину вашої скарги
|
