Поїхали з села браття –
Копати криниці,
Усі родом з Прикарпаття –
До Москви-столиці.
І робота закипіла –
До праці ж охочі,
Шуфля ніжно задзвеніла
Від ранку до ночі.
Працювали десь півроку
У краю чужому.
Все зробили там нівроку –
Вже й пора додому.
З ними гарно розплатились,
Віддячили щиро,
В очі тепло подивились
– Їдьте хлопці з миром.
І хлопаки без роздуму,
Зібрались з розгону.
Подивились руську Думу
Та площу Червону.
Трохи містом поснували,
Обновили одяг.
На вокзал попрямували –
Чекати на потяг.
Уявляли вже родину,
Аж серця бриніли.
Поки ждали ту годину –
Добре зголодніли.
Жага їжі наростала
І приливи слини.
Мали хлопці кусень сала
І дві цибулини.
Між собою поділились,
Цибульку дістали.
Щиро Богу помолились
Й споживати стали.
Поразу лише вкусили –
Підходить мужчина.
Свій сніданок припинили –
Вагома причина.
Видно зразу – нещасливий,
Має якесь лихо.
Підсів збоку несміливо
І промовив тихо.
– Ви рєбята ізвінітє,
Што я вас падслушал.
Прашу, салам угастітє –
Я трі дня нє кушал.
Хлопці враз перемінились,
Як влітку погода.
Але салом поділились,
Їм свого не шкода.
– Їжте дядьку! – проказали,
Навіть якось разом.
– Ви нас щедро годували
Нафтою і газом.
Але той не знав їх мови,
Тай навіть не слухав.
Уникав чомусь розмови,
Лиш тріщали вуха.
Наминав те біле сало,
Як в голодні роки.
Ще й напевно було мало,
Бо дивився в боки.
Але раптом все змінилось –
Перестав журитись.
Щось у ньому надломилось –
Враз почав душитись.
Слина потекла цівками,
Руки стали сині.
Хлопці його кулаками
Гупали по спині.
Води лили, відливали –
Усе солідарно.
Як могли, так рятували –
Але все намарно.
Усміхнувся злим оскалом
Та чому не знаю.
Удавився москаль салом
Й полетів до Раю.
Ну а браття, що зробили?
Враз сумки на плечі,
Щоб себе там не згубили
Вдалися до втечі.
Помогли – ну, що тут скажеш.
Так кожен повинен.
Але потім, як докажеш,
Що ти є невинен?
П.С. Засновано на реальних подіях.