Прикро з усіх рідних тобі людей
насправді найгірше знати маму,
і в пошуках слів для висловлення ідей
збиватись на інфінітиви.
І чіпляти пальто, яке щойно з плечей,
на вішак, як замок на браму,
і, не докопавшись до суті речей,
після скоєння злочину
з'ясовувати мотиви.
Прикро, набравши повітря легені повні,
не донести й півковтка до своєї оселі.
Кожен з нас не такий, як здається зовні,
дим гіркий гладить спину моєї стелі.
Кожен з нас не такий - і таких нас сотні -
з різними гронами монстрів і каруселей.
Ми берлінська стіна. Ми цеглини, краплини, соти:
кожен знайде свій привід хоч трохи не бути (побути) веселим.
Усі наші мрії і міміка з імпульсами цнс
разом з нами всіма складають окрему нішу.
Все, що ми встигла подумати,
підіймається до небес.
Все, що ми встигли зробити, -
це назвати освіту вищою.
Питай маму про юність і не вганяй її в стрес,
і так це роби, щоб слова не штовхали тишу.
Читай словники, качай музику, качай прес,
якщо це допоможе бути до чогось ближче.
