Душа загадкова блукає до ранку
Єднає нейтральні світи.
Не бачить ні захід,ні подих світанку
Безжально скарали кати.
Любила,кохала і жити хотіла,
Та люди безжально кляли
Просити про поміч ніколи не вміла-
Вони співчувать не могли.
Між небом й землею душа захолола
Межею була їй межа.
Сама собі серце навскрізь проколола
Та серце не чуло ножа.
І болю не було лиш сльози застигли
Усмішка була вже не та
І очі закрились,і крики затихли,
Попереду-прірва крута...
Душа загадкова блукає по полю
І болю межа вже прийшла
І те,що була у дитинстві малою-
Думками у вічність пішла....