Ти – Діва свята непорочно-шалена
Ти Бога донька і Христа наречена
Червона та чорна, сумна та весела
Ти – сонце осіннє, що стелить постелі
Ти- ніжність весняна, зимовий мороз
Ти- квітка кохання, ти – зірка незнання
Ти – зірка остання, хмарина життя
Не хочу!!!!!!! Не хочу….іти в забуття
Забутись, не знати, прийти, покохати…
Для нього, лиш чуєш… для нього лунати
І жити з тобою, з тобою лягати
Заснути без болю, без болю вставати
Лишити бажання… тваринне життя
Знайти й полюбити одвічне буття
Стояти, молити, простити, піти…
Навіки ти линеш в моїм забутті
Навіки живеш, навіки вмираєш
Мене, лиш мене…ти сонце чекаєш
Ти мною живеш, лиш мною існуєш
Моє лише сонце ти з віддалі чуєш
Моє лиш кохання…. Ти любиш…ти любиш…
Ти сонце останнє покинутих мрій
Ти- місяць кохання, ти мій оберіг
Ти зорі, ти гори…для мене даруєш
Мені лиш єдиній… ти чуєш!!!!
Ріка- два береги тримає…
Довкола лиш небо… лиш небо безкрає
Ти з права я з ліва….і дощ накрапає
Ми різні з тобою…і різне життя
А я так на віки кохаю буття
Ти чуєш??? На віки!!!!!
Ми будем любити, ми будемо жити…
Кохати… не знати…на завжди піти…
Ти мариш…летиш… до мети, до мети
Тобі мене більше не наздогнати
І мрії мої не наздогнати
Волосся моє вже не піде до тебе
І руки мої не зайдуть до твоїх
Вуста ще гарячі, а серце ще плаче
Горить, шаленіє, ще тліє…не тліє…
Погас вогонь мого кохання
Лишилась лиш імла не знання
Принишкло сонце, вітер спить
І прийде знову щастя мить
І слова два вірних у морі розлуки
І ніжності крик…і в серці кохання
І подиху свіжість у морі незнання
Ми різні…ми інші…
Давно не такі
Не маємо долі, не знаєм журби
Не знаємо щастя, не знаєм кохання
Не бачимо сонця і ніжного рання
Не чуємо слів…німі від не знання
І лине лиш дзвін… у соборі вінчання
Ти іншу кохаєш…з іншим і я…
А я так нестримно хочу життя
