Він ніколи не вигравав в лотерею. Ну, не те, щоб зовсім не вигравав… Пам’ятаєте (та хто ж то вже пам’ятає?), ще при Союзі була така собі грошово- речова лотерея? Можна було автомобіль виграти, кольоровий телевізор(от прочитає хтось і подумає: «Як це, кольоровий? В усі кольори веселки розфарбований?»). А ще можна було виграти велосипед з гучною назвою «Ласточка». Цікаво,де її випускали, ту «Ласточку»? В очі ніколи не бачив. Ото тільки, що читав у газеті «Труд» в таблиці чергового розіграшу. Виклав перед собою квиточки і водиш пальчиком у пошуках серії та номера. А в серці жевріє надія: « Цього разу – точно…» Серію знайшов…А номерочка то немає! Однієї нещасної цифрочки не вистача… Прикро… Та співпадіння серії дає маню-у-у-сінький виграш-один карбованець. А що таке один карбованець? Це- вартість двох квитків. Тобто, ще один (ні- цілих два!) шанс.
Хто так і не дочитав мою тираду, про радянську грошово- речову лотерею , той так і не зрозуміє, про що я. Бо зовсім я не про номери із серіями, не про авто з телевізорами. І навіть не про велосипед «Ласточка»…( Чи бачив його хто на власні очі?!)
Я про те, що Він ніколи не вигравав в лотерею. Тільки оті нещасні карбованці.
«Дістав своєю лотереєю…»- майне думка в читача, який не звик дочитувати передмову чи вступ до кінця. А даремно, скажу я вам… Багато цікавого можна дізнатися. От про той же велосипед «Ласточка» де б ви ще почули? Пробач, нетерплячий читачу. Це був жарт. Якщо ти не дочитав до цього місця- це добре. Нам просто з тобою не по дорозі…
Життя- це теж, як лотерея. З безлічі квитків- можливостей ми вибираємо свої. Життя розгортає перед нами квитки віялом, а кожен смикає…Хтось витягає щасливі, хтось- нічого не варті шматочки паперу, а хтось- карбованці. Ще одну низку шансів.
Він вигравав карбованці. І в лотерею і в житті.
Те, що у туманному мареві здавалося перлами при сонячному світлі виявилося скляним намистом, дешевою біжутерією.
Один раз здалося, що от він, джек-пот його життя – Вона. Та… Він тільки думав, що то Вона…А то була не Вона… А хто ? «Ніхто…» Так Він колись відповів на це запитання. Не так тому, хто запитував, як самому собі.
В душі була порожнеча, яку потрібно було чимось заповнити. Жити то треба. А з порожнечею всередині, то не людина, а зомбі. Коли оселю залишають люди, там поселяються павуки та гадюки. Всесвітній закон збереження. Збереження маси речовини, збереження енергії, збереження почуттів…
Бо що таке почуття? Системний набір електромагнітних полів та електричних імпульсів.
Нічого з нічого не виникає і не зникає безслідно. Вчили, мабуть, в школі. А як не вчили , то так, проходили (і все повз нього). Якщо плюсиків стає менше, то вони не зникають, а перетворюються на мінусики. Так приблизно. «Фізики» зрозуміють. А «лірики»? Знаєте, є такий християнський переказ (чи забобон?) про янгола охоронця та біса-спокусника, які сидять у нас за плечима і постійно нашіптують щось у вуха. Як на мене- примітивна людська хитрість, намагання, як завжди, скинути із себе відповідальність. Мовляв, біс поплутав.
Ніхто йому нічого не нашіптував, всі дії були свідомими (от не треба тільки казати, що то лише так здавалось). Хотів бути грубим- став грубим, хотів бути жорстоким- завдавав болю ( не обов’язково фізичного, фізичний біль- то так примітивно, жорстокість буває набагато вишуканішою).
В серці ніби відчинилися маленькі дверцята, через які все те повільно всотувалось. Ставало частиною його суті. Він сам відчинив ті дверцята. Прочинив навстіж.
Нічого не потрібно було робити. Просто не противитись. Він і не противився. Навпаки, так би мовити. Прискорював процес.
На друзів, що зав’язували певні стосунки з протилежною статтю дивився з легким презирством.
Не те, щоб його не цікавила протилежна стать… Але так, на суто фізичному рівні. Ніяких зобов’язань, ніяких тривалих стосунків. Без цього можна прекрасно обійтись. Найкраща компанія-та, де немає жінок. Інколи, заради друзів, мусив терпіти.
Помста одній перетворилася на помсту всім. Тим більше, навколо була одна біжутерія. Гарна блискуча біжутерія. Дешевий непотріб. А іншого й не буває. Джек-пот – то легенда. Для дурників…
Та дата назавжди закарбувалася в мозок. Наче нічого й не трапилось, а, бач, запам’ятав.
Двадцять сьоме грудня… Неприємна місія- іти з другом на дискотеку, де той призначив зустріч дівчині. Тупо. Набагато приємніше посидіти з тим же другом за кухлем пива, чи за пляшкою. А потім… Ну, щось би вже було потім. Завжди щось бувало потім. Та в друга кохання. « Любоффь…» Ідіотизм.
А дівчина з подругою. Друг запрошує дівчину, а його просить(О, Господи! Тільки цього не вистачало…) запросити подругу …
Наукою доведено, що людське тіло випромінює електромагнітне поле. Інколи це поле закорочує (мабуть). В той день(точніше, вечір) закоротило. Удар по нирках… Коли надниркові залози викидають в кров велику дозу адреналіну, таке відчуття, що нирки зводить судомою, ніби після удару. Без слів, майже не бачачи її обличчя… Ним тіпало. Руки тремтіли. Ніби не дівочу талію тримав, а крихку порцелянову вазу династії Мінь. Він не чув музики, наступав їй на ноги, мозок вибухав. Здається, що і після останнього акорду тупцявся на місці, а вона дивилася знизу вгору на нього, як на ідіота(Чому, власне, як? Видовище дійсно було ще те). А потім вона зникла. Мов Попелюшка з балу. І черевичка не залишила… Та і він на принца явно не тягнув. Скоріше- Бармалей. Але то інша казка.
Якщо вже про казки, то є ще «Красуня і чудовисько». Класно там все. Красуня закохалася в чудовисько, злі чари зникли і замість чудовиська, як Пилип з конопель вигулькнув принц. І жили вони довго й щасливо.
А в житті все тріщало по швах . Красуня боялася чудовиська ( непоганий імідж створив…) . І в неї вже був принц. (ну, може, не принц, а так, тільки підпанок якийсь та це справи не вирішувало. Чудовисько явно не тягнуло навіть на підпанка).
Звичайно, аби Він захотів, то підпанок побоявся б на гарматний постріл підходити до неї… Та це була не біжутерія, це була крихка порцелянова ваза династії Мінь. А її не видереш із чужих рук. Можна розбити.
Це був його джек-пот. Отой, що буває раз в житті. В когось це мільйон, в когось становище, влада, зв’язки… а в нього- Вона- тендітне крихке створіння, яке хотілося пригортати до грудей і з яким було затишно, млосно і ,водночас, тривожно…
На відміну від казкового чудовиська, Він так і не став принцом. Чудовисько просто тро-о-о-шечки цивілізувалося. Ну, на зразок, причесалося, поголилося, бантик на шию пов’язало. (Всі ми до певної міри Чудовиська).
А як же підпанок?! А в нього у квитку номер не співпав! (Пам’ятаєте, я на початку про лотерею розказував).
***
…Де ж в біса випускали ту трикляту «Ласточку» ?!...
ID:
443167
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.08.2013 23:34:50
© дата внесення змiн: 13.08.2013 23:35:36
автор: посполитий
Вкажіть причину вашої скарги
|
Для хлопчиків "Орльонок", для дівчаток- "Ласточка". От так 
Зі святом 
Можливо,навіть подвійним.
