Для початку треба зрозуміти. Нам головне людина в мистецтві чи мистецтво в людині. Чи є людина мистецтво і як творить його вона. Да і що є саме те мистецтво. Картини. Пісні. Книги. Може просто час який став чиїмсь то твором. Посмішка що стала фото. Так все може бути мистецтвом. Навіть людина що просто йде. В думках що творить. Ось я пишу. Ось ви слухаете. Я слідкую за Вами. А Ви за мною. Ваші думки і є те мистецтво. Творити. Народжувати. Розуміти та ділитися. Навіть дитина. Вона не говорить багато. Не творить речення. Але даймо їй щось і вона почне творити. Зараз багато думок. Що є лише просто шматочками. Але все це йде лише до однієї думки. Мистецтву не потрібно вчитися. Мистецтво не є лише те щось неймовірне. Мистецтво це просто життя. Ви лише просто уявіть та створить картину того як все зупинилось. Не гарно? Просто. Та захоплююче. Лише просто момент. Навіть якщо в ньому замало кольорів. Чорний колір ніби похмурий та не цікавий. А літери в книгах. А слова що з тих літер є. Вони чорні. Але яка цікавість.. Яка історія. Яке життя. Так в моєму житті не було багато книг. Але були люди. І ніби їх думки тут. Моїх мало. Адже для мене мистецтво це люди. Їх манери. Їх погляд. Їх слова. Я й не психолог. Але все це творить в моїй голові картину цієї людини. Картину настрою. Картину бажання. Картину просто життя. І радість того що лист не має кінця. Він може зупинитись. Але це лише момент. Картина може для мене і стане кінцем. Але людина є. І буде. І буде мистецтво.
