Знову темна ніч стіка по стелі,
У вікно неспішно проникає.
Із обійм небесної постелі
Місяць тихосяйно виглядає.
Небо заквітчалося зірками,
Нанизало перлами сузір’я.
Мов блука космічними стежками
Дивина якогось давнього повір’я.
Доленосний Оріон блакиттю сяє,
Владно підніма свою правицю.
Він пообіцяв мені із небокраю
Повідати правічну таємницю.
Жовтавий молодик повис над гаєм,
Мов за верхівки ненароком зачепився.
Він , як і я, ночами відповідь шукає,
І від байдужості, як я, втомився.
