Чомусь невесело...Набридло криво посміхатись,
Слова застигли в горлі...Причиняють біль...
Я знов пішов коли хотілось так зостатись,
В той час як серце роз'їдала цвіль...
Я відчуваю погляд на собі...Ти наче рвеш очима,
Усе що залишилось після тих коротких днів.
Я обіцяв собі любов лишати за її дверима,
Та замість неї брав з собою...Гнів.
Та не суди...Я втратив спокій і кудлату душу,
І обіймаючи тебе вона вгризається зубами.
Я так любив...Казав для тебе гори зрушу,
А ти гадала це було лише словами...
Ти жартома даш ляпаса для того щоб торкнутись,
Невже не бачу,думаєш? Та я вже звик...
Я мусив йти для того щоб іще колись вернутись,
Туди де залишив життєвий путівник.
