Забанувала * тітка Ганна:
Була колись нівроку гарна!
Коса по пояс, стан – смерічки,
Вуста – калини, очі – нічки.
За неї легіні сварились,
Та одному вона судилась.
А як судилась – то довіку
Пішла у молодиці дівка!
Життя –піснями і сльозами,
Життя – безсонними ночами
Коло плити, коло колиски –
Підводити зарано риску.
А як трудилась невсипуща,
Як дбала суще і грядуще.
З любові прибувала сила,
Бо як любила, як любила!
У тітки Ганни – дочки гарні,
Моторні і стрункі, мов сарни,
Сини, як ясени, високі,
Онуки розганяють спокій.
Дні пахнуть м’ятою і квітом,
Згорає свічечкою літо.
Осінній сум стенає душу,
Трясе вітрисько добру грушу…
Забанувала тітка Ганна,
Була колись нівроку гарна!
Забанувала – зажурилась,
Куди краса її поділась?
Де безтурботна щира радість?
Невже, підкочується старість?
*Забанувала-засумувала, зажурилася.
