Люди добрії , побачите, що буде -
що ще вони до нас прийдуть, та із проханням -
візьміть і нас у новую спільноту.
Візьміть, візьміть - як зараз просимо ми їх.
В житті у нас , як довга нива -
зорав, посіяв, удобрив -
пройшов немалий час -
зібрав, змолов, на стіл поставив.
Що ти посієш, те й пожнеш -
людське повір'я каже.
Жнива ідуть у нас на нашій ниві,
коли і піт, і кров стікає на полу́,
коли чолом до матінки землі
припа́демо всі вмить,
коли мольба іде за мир, за рідний край,
за матінку свободу, за нашу братію в війні.
Молю, прошу - прости і сили дай
пройти цей шлях з чолом піднятим,
зі зброєю в руках, яка боронить край від лиха.
Повзе й повзе та нечисть
на наше рідне - українське.
Подай їм волі - беззаконня.
Натворять - й далі йдуть.
І все брехня попереду штовхає -
народ на заколот, на страх і лють,
щоб браття у війні фашистами прозвали.
Але ніхто, ніколи, ні за кого
не йшов у бій , щоб щастя здобувать.
Лиш сам собі дай зрозуміти ,
що ти лиш інструмент,
в руках озброєнних злочинців,
які свої амбіції відточують на вас.
Але коли пітьма закрила очі ,
коли ти сам не хочеш зрозуміть,
що мир тобі лиш буде з українцем,
що небо синєє без хмар -
лише у рідньої сторінки,
де мама й тато -де сім'я збереться на одвічнім полі,
де пращури орали, сіяли, збирали урожай.
А те далеке потойбіччя, що лиш заманює тебе -
це лише мариво вогнів, які тримають погляд в далечінь,
щоб ти і вірив, і молив ,що тільки там -
найкраще, найсмачніше - і все для тебе.
Але лиш раз ти втрапиш до капкану,
де мариво лежало і чекало на тебе́ -
тоді лиш розуму замало,
тоді кричи , щоб визволить тебе.
А тих капканів - на кожнім кроці -
і тут , і там.
Дивись під ноги, бо ті вогні із задалеччя,
зведуть і тіло й душу у багно.
Літай душею , та й до Бога ,
бо Він лиш може зупинить,
ту нечисть, що повзе по наших рідних то дорогах.
Літай душею, та й до Бога,
й проси, проси, що, Господи,
Ти дай просвітлення душі,
розвидни Ти мені тумани, які застлали очі
і виведи на шлях,який веде додому,
щоб я міг дім свій упізнать,
і неньку нашу Україну не зміг образить,
а зміг я рідну землю обійнять.
Молю, прошу - Ти змилуйся над нами.
Ми діти неслухнянії твої.
Прости Ти нас - не відали, не знали,
що нечисть може заповзти,
коли ти меч не маєш на порозі ,
коли твій син у ворога в боях -
із рідним братом він воює -
свій меч він проти нього наставля.
Прости ,Ти Господи, прости заблудших
в цьому світі , сородичів моїх -
не відають, що творять і натворять.
Прости, прости і прощення Ти дай
усьому родові людському.
Люблю я,
Господи ,
Тебе люблю !
Людмила Яблонська.
07.01.2015р.
ID:
549563
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 07.01.2015 16:22:24
© дата внесення змiн: 12.03.2016 15:42:00
автор: Людмила Яблонська
Вкажіть причину вашої скарги
|
