Люди як миші бігають по колу
Шукаючи свій вихід з лабіринту.
Одні його знаходять випадково,
А інші вічно за півкрок від нього.
І хочеться все кинути й забитись
У якнайдальший кут цієї клітки.
Кричати та на себе вічно злитись
За страх в черговий раз тут помилитись.
А більшість просто бігає у справах,
Не помічаючи обмеженість кордонів.
Я іноді один у їхніх лавах,
Так само з ними бігаю в канавах.
А іноді ламаю всі кордони,
І вихід, чую всім єством, - так близько!
Та знову повертаєшся додому
І знову все спочатку на цій зоні.
І крок за кроком кожен день все важчі,
Та я ще майже дивом вірю в мрію,
Лише тому що є ще люди кращі,
Що надихають й дарять нам надію.
