Я ще живу і є за що мені
Змагатися, боротись і страждати.
Хоча для мене, мабуть, вже тісні
Просторі стіни власної кімнати.
От став би я могутнім, як ріка,
Як блискавка, що крає небо ясне;
Як тепла друга вірного рука,
Як промінь сонця, що під вечір гасне.
Бурхливим став би, наче Черемош,
Лише свій гнів не роздавав би людям,
Бо від природи все ми беремо,
Але коли їй дякувати будем?
Я ще живу і є за що мені
Змагатися, боротись і страждати.
Незвідане зове... А в далині –
Мої чарівно-зжурені Карпати…
16 жовтня 2009 р.
