«…Така то задума
спиня мою руку,
що людськую бачу
кругом себе муку,
недолю та сльози –
і думка зрина:
нащо тут здалася
ця праця дрібна?»
Леся Українка
Муки… Лиш вічні муки
На цій планеті, названій Земля.
До неба високо підношу руки:
«Для чого дано нам оце життя?
Не я одна питанням мучу
Твій простір, що не має меж.
Коли ж Ти відповідь озвучиш?
Як світ у полум’я вбереш?
О небо! Не мовчи, благаю!
Не муч душі, заплутаній у «треба»…
Вона не бачить десь захованого Раю,
На захист посланого їй від Тебе.»
Мовчить… Не з нами буде говорити,
Чи може вже комусь розповіло
Й не хоче знову повторити?
Той, хто почув не скаже все одно,
Хоч, може, й розповів усім,
Та ми і слухати не забажали –
Зробили пекло тілу і душі,
І Рай самі від себе заховали.
Так важко в серці гіркоту тримати,
Що світ вливає кожному безжально.
І хочеться на небо накричати:
«Сьогодні день живу останній!..»
Гарячі сльози голос дусять,
А небо хмарами укриється, заплаче:
«Не я бажаю болю вашим душам!
Самі обрали шлях – ставайте на інакший!»
Вау! Просто неперевершенно) Я теж задаю собі питання "для чого мені оце життя?, "для чого мені оці муки?", але відповідь я поки, що не знайшов...
Спасибі тобі за таку чудову глибоку поезію)
Шведик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за теплі слова.
Дуже приємно, що не проходите мимо моїх творів)
(_Думаю, головне стати щасливим, бо життя усім дане для щастя, а "особисте щастя не є можливим без щастя інших", не пригадаю чиї слова. А нещастя і біль, напевно, аби більше цінували все хороше, що маємо.)