|
На вулиці буяв червень. Боготворилося прекрасне, тепле, сонячне літо.
Майже щодня після школи ми, тобто Славко, Віктор, Василь, Лариса, Валя, Наталка, я та інші сусідські діти, постійно збиралися біля сільського клубу близько шістнадцятої години гратися у різні ігри.
Так було і в той день, коли Славко запропонував мені піти до його бабусі Олени зустрітися, як він сказав, з дідусем, який приїхав з Криму до них у гості. Спочатку я не хотів погод-жуватися, але Славко наполягав.
І ми побігли до бабусі. Дорогою він розповідав мені, що дідусь один раз у п’ять років по можливості приїжджає до них із Севастополя. Займається якимись окультними науками, лікує людей, а точніше сказати нічого не зміг.
Зайшовши на подвір’я до бабусі Олени разом із Славком, я зупинився, мов укопаний. На лавочці біля старенької хатини сидів дідусь, якому на вигляд було десь років дев’яносто. Високий на зріст, волосся ще цупко трималося на голові, вуса та його довга борода були геть білими, немов вимочені у сметані. З подальшого детального вивчення дідуся я помітив, що шкіра на руках була вся у зморшках, високе, рівне чоло, погляд карих очей прямий, пронизливий. Тонкі канавки зморшок, що покривали чоло, скули і частково підборіддя, створювали загадковий орнамент, наче природа навмисно постаралась. Чітко вимальований рот та рішучі вирази обличчя дідуся – все це мене якнайприємніше вразило. Я не повірив би, що людське обличчя може нести такий блаженний спокій і в той же час таке усвідомлення своєї прихованої сили.
Підійшовши ближче до нього, я привітався.
– Добрий день, Сергію, – відповів мені дідусь, – проходь ближче, присідай на лавицю поруч.
Славко в цей час забіг до бабусиної хати і по розмові, яку я почув з відкритих дверей, зрозумів, що він розмовляє з бабусею.
– Ще раз добрий день вам, дідусю, – сказав я. – А звідки ви знаєте моє ім’я?
– А воно у тебе на лобі написано, – відповів дідусь.
Я був здивований і, повернувшись до хати, глянув у шибку вікна, чи немає на моєму обличчі чогось такого, що дало дідусю підставу про це говорити.
– Ну, не мовчи, Сергію, – звернувся до мене дідусь. – Мене звуть Андрієм Степановичем. Розповідай, як ви вчитеся, котрі предмети у школі вас більше цікавлять, що приваблює у цьому житті більше за все, ким би ти хотів стати у майбутньому.
Я, спантеличений запитаннями і самим виглядом дідуся, з невідомих причин зніяковів.
– Не переживай, Сергію. Я просто бажаю ближче з тобою познайомитися, тому що бачу між вами із Славком дружбу, – сказав дідусь. – Чуєш, як він щебече зі своєю бабусею, з моєю донькою Оленою, і щось канючить черговий раз. Мабуть, копійок на цукерки, хоча малий розбишака не заробив сьогодні на них.
З такої щирої і проникливої розмови зі сторони Андрія Степановича я зрозумів, що він дуже уважна, спостережлива, високоосвічена і тактовна людина. І ми почали спілкуватися з ним на різні теми.
Під час нашої розмови помітив, що Андрій Степанович не відводить погляду з мого обличчя, дуже уважно вислуховує, не перебиває. Тільки коли я зупинявся, він починав розказувати дуже цікаві речі зі свого життя, робити певні висновки, давати поради для подальшого нашого молодого життя, пояснюючи при цьому, що у своєму житті він багато чого пережив.
– Ну як, сподобалась тобі наша розмова? – запитав дідусь у мене.
– Андрію Степановичу, Славко розповідав, що ви займаєтесь якимись окультними науками. Що це таке? Ви що, доктор? Лікуєте людей? Розкажіть, будь ласка.
– Ні, Сергію, я не доктор, – відповів він. – Я простий цілитель, трішечки знахар нетрадиційної медицини. Тобі це важко сьогодні зрозуміти. Але прийде час, ти виростеш і зрозумієш мене.
Від бабусі Олени вибіг Славко, і ми з Андрієм Степановичем по-товариськи розпрощалися.
– Сергію, – зупинив мене Андрій Степанович, – вибач, що ще раз турбую тебе, але підійди ближче до мене.
Я підійшов до дідуся, він узяв мою праву руку у свої, уважно почав дивитися на долоню. Потім відпустив руку.
– Сергійку, у тебе дуже сильна натура і вольовий чоловічий характер. Але би ти знав, що в найближчі дні тебе чекає біда. Взагалі, у твоєму житті буде вдосталь і радості, і біди та горя. Але знаю точно, ти впораєшся з ними, вистоїш. Ти сильний.
Після цього ми із Славком побігли до клубу гратися з однолітками у різні ігри.
Минали дні. Я часто задумувався над словами дідуся про те, що мене у найближчий час очікує якась небезпека. Я не міг собі це уявити, що може статись зі мною, чотирнадцятилітнім юнаком. Звідки Андрій Степанович може знати про це, як може передбачати події, які відбудуться у чужому житті.
Проминуло три дні. Я навіть не помітив, як настала неділя. У цей день мені випала нагода пасти корів у лузі.
Під вечір, після пасовиська повернувся додому. Помітив, що вдома моїх родичів немає. Я, перехопивши окраєць хліба зі шматком сала, побіг гратись на подвір’я. Навіть не пам’ятаю, звідки в моїх руках опинилась коробка сірників. Граючись ними, вирішив провести маленький експеримент. Запаливши один сірник, вставив його до коробки з іншими. В цю мить сильний спалах вогню, який був створений палаючою сіркою, обпік моє обличчя. Я, кинувши сірникову коробку, з плачем побіг до хати і, на моє щастя, додому уже повернулись батьки.
Мати заходилася поратись біля мене. Поклавши мене на ліжко, знайшла якісь мазі домашнього приготування і легенько гусячим пером почала наносити мені їх на обличчя. Потім спиталася, що сталося зі мною. Я пояснив, що цього не хотів, але так вийшло.
– До весілля заживе, – бадьоро сказав мій батько.
Після нанесення мазі на обличчя, мені полегшало. Батьки пішли займатись своїми справами. Я зостався лежати у ліжку. Тут мені на думку спали слова дідуся Андрія Степановича про те, що в найближчі дні зі мною трапиться якась біда. І тільки тепер я зрозумів, що обпечене обличчя – це і є та сама біда, яка чатувала на мене у останні дні. Та я ніяк не міг зрозуміти своїм юнацьким серцем, як дідусь міг наперед знати про це?..
При черговій зустрічі з Андрієм Степановичем запитав у нього:
– Добрий день, Андрію Степановичу. Скажіть, будь ласка, звідки Ви знали, що зі мною трапиться біда?
– Сергію, зрозумій одну річ. Ви всі молоді люди, бажаєте швидко спізнати цей світ, випробуєте різні експерименти, але спочатку зовсім не думаєте про наслідки. Тож побажання тобі на майбутнє в будь-якій справі: десять раз відміряй і тільки один раз відріж…
19-20 серпня 2007 р.
м. Чернівці
ID:
555069
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.01.2015 12:52:40
© дата внесення змiн: 27.01.2015 12:52:40
автор: Віктор Слюсар
Вкажіть причину вашої скарги
|
