Зустрів своє кохання пізно,
але в житті таке буває –
вужем любов у серце влізла,
здавалось їй не буде краю.
Побралися?! – шептали бабки, –
відсутнє у сім'ї майбутнє…
Дитячий крик поставив крапку
і по місцях розставив сутнє.
Різниця в віці хоч лякала
і хвилювався за дитину,
та серце пристрастю палало,
а звісткою в нелегку днину
(тяжке захворювання серця)
був приголомшений навік.
Розбились мрії ніби скельце
і зупинивсь буття потік.
Він розривався на частини
поміж дружиною і сином.
Шукав шляхи зарадить горю,
возив дитину аж за море…
Та всюди чув лише одне –
потрібно серце, час мине
й зупиниться воно до строку,
не справити цього пороку…
Життя котилося в журбі,
не так все сталось, як гадалось,
і молода знайшла собі,
у нього ж серце розривалось.
Із сином бачилися рідко,
лиш на свята і то не завжди.
Палкі вітання взимку, влітку
слав батько сину як і завше…
Що подаруєш мені татку
на повноліття – син питав.
А він лиш поправляв краватку,
бо дійсно ще того не знав.
Все турбувала серця вада,
з народження було отак.
Він намагався дати раду,
але не допоміг ніяк.
Прогноз невтішний – кілька років
з тим серцем жити міг малий.
Вже що там школа, що уроки,
коли майбутнє без надій…
Незгоди, прикрості минали,
а син тихенько підростав.
Усе в тому житті бувало,
а за майбутнє він не знав…
Вже незабаром й повноліття,
але схилилось долі віття –
„швидка“ забрала хлопця ранком,
бо стався напад на світанку.
Підкралася лиха година –
чекає донора дитина.
Залежить сина майбуття,
чи піде інший із життя…
Прийшов до тями син в палаті,
там медсестра стрункої статі
за апаратом слідкувала.
Вона йому і розказала,
що операція успішно
пройшла іще на тому тижні.
Сьогодні ж свято, слава Богу,
бо день народження у нього.
Де тато? Чому не прийшов?
Можливо був, та відійшов…
Ось на вікні лежить пакунок,
а що як в ньому подарунок!
В пакеті батьківська сорочка
та папірець на три рядочки.
Умить спітніли хлопця очі,
день став йому темніше ночі…
Впізнався батьків рівний почерк,
в кінці ж якийсь непевний розчерк:
Із днем народження, дитинко!
Біда таки настигла, синку…
Та все одно ти будеш жити!
Минеться, нічого тужити.
Хай не зміліють береги
твого життєвого озерця
й розтануть не одні сніги –
тобі подарував я… серце!
лютий 2016
Дякую, Ріхтере, за таку чудову поему про батькове серце,..читала, перечитувала сльози витирала, а вони знову появлялися, бо в мене такої можливості не було, син загинув у шахті...
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00