Було по справжньому таке спекотне та сухе літо. І саме в цю пору року, коли всі спортсмени більшу частину сезону відпочивають від жахливих тренувань. Ми з другом вирішили піти у тренажерний зал.
Маючи невеличкий досвід занять у качалці...це сленг такий між нашою молоддю...я вирішив, що зроблю з свого товарища, який по правді кажучи був більше схожий на Дона Кіхота героя Сервантеса, хай не термінатора на всі сто відсотків, та десь з одну його ногу мені вдастся зліпити!
Ось і настав той день. Записавшись у тренажерку ми потопали вперед до м' язів Скали чи Арнольда!
Початок був вражаючим. День за днем по дві годи беззупинного гвалту заліза, яке по суті нам поганого нічого не зробило. Лише поскрипувало стонаючи:
- За що?! Ну за що?!
Але спокою так і не було. Знущалися над м'язами та залізом як тільки хвора фантазія могла в той час підказати.
І так мабудь продовжувалось би усе літо...як би ж той незабутній день ніг.
Як вже згадувалось на початку, маючи мізерний досвід знущань над своїм тілом, я накидав собі десь так кілограмів 150 несмачненьких, але товстенних млинців....а апетит та є дай Боже який...принявся гоняти ногами ті налистники взад і вперед.
Закінчивши вправу вирішив увімкнути тренера та скомандувавши:
- Льоха тепер ти!
Пішов добивати свій попередній результат на іншому блоці.
Вслухаючись у музику, що лунала на весь зал зі старого, але з величезними колонками мафону я рахував кількість своїх повторів. Але враз та біля мене виросла худа, як та береза постать Дона Кіхота Київського.
Його бліде та в той ж момент жовто-зелене обличчя виказувало, що щось не так.
Задавши питання:
- Що таке друже?!
Я моментально,але невнятно почув відповідь:
- Там це..воно ...ну ето...воно само....я ж нічого...а воно як...а потім...ііі...бах...
Не зрозумівши повної відповіді прийшлося в друге задати теж саме питання. І виявилося он чого.
Наш Кіхот місцевої качалки вирішив подолати свій жахливий вітряк награбастивши 150 кілограмів, як вже казалося раніше твердих та не дуже солодких млинців. Та як кажуть не впорався з керуванням...програв свій бій вже на другій атаці на цього безжального металевого звіра.
Жахлива залізна тварина повністю взяла верх над нашим Доном...та вогнала його ж ноги йому прямо в ніздрі.
Але герой був не промах, він зумів у позі колобка скотитись на підлогу вирвавшись з пазурів 150-ти кілограмового хижака.
Пройшло вже два роки та Дон Кіхот Дарницького району так більше і не повернувся до реваншу зі своїм металевим ворогом.
