Мій малесенький білий і сонячний "Port Lligat",
де рибальських човнів ще блукають солоні душі.
Де кімнати здаються за безцінь... З усіх принад
Не Wi-Fi, казино, ресторани, несправжні сУші,
А блаженна самотність. І голос - у кожній мушлі.
І примарні фрегати. Далеко... Далеко... Над...
Що над ними не владні ні спомин, ні біль, ні час,
ні піски золоті, ні примхливе зелене море.
Обивателі цідять із пластика теплий квас
і фіксують на гаджети літа палкий анфас.
І уперто лунає стареньке терпке Amore...
Не про нас.
Втім... У тому напевно і є золотий резон -
позбуватись Піщаних Замків в жаркий сезон,
там, де відчай у губи цілує безкрайнє море...
І містечко, забуте богами - примара, сон -
безнадійно - вже вічність - чекає
на Сальвадора.
гай, тут проблема не там! неукраїнський синтаксис, розумієте? леле, ваші мізки – якби вони оберталися в правому напрямку. як ви кажете: "я забула" чи "забуто мною"? запитання риторичне, та суттєве. "забуте богами" – нісенітниця
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я автор нісенітниць
карма така... спокійної ночі ( ну там... трикрапки і все таке...)
уляно, ви не слухаєтеся. "забуте богами" – нонсенс. як хочете, правильно "забуте навіки"; трикрапок безліч – то проти ночи вже знаю: страхіття снитимуться! ледачий вірш, не люблю такого
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, отримала насолоду. Якраз сьогодні згадувала: щось давно Уляни не видно. А Улянка в усьому своєму таланті раз - і з"явилася.
"Блаженна самотність. І голос - у кожній мушлі..."
це голос жабок, які зараз мені підказували зі ставка біля мого будиночка, що писати
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00