Ти - ангел, що зійшов з небес,
Жила ти свято й норовливо,
Кінець початком став, і образ твій воскрес,
Над нашим розумом, ми плачемо від того щиро.
То може сльози, час переладнати в сміх?
Відкинувши гірку печаль і смуток,
Господь від нас усіх її вберіг,
Голубкою злетіла вдаль удосвітанок.
Ти не турбуйся - вічність у твоїй красі,
У доброті, у розуму, у пам’яті народу,
Ти жалкувала втраченій косі,
А Бог нарік тобі польота оду.
Ми вірим, з нами ти!
У темряві сліпої ночі,
Ти надсилаєш нам листи,
В сльозах, ми зранку, витираєм очі.
Жива! Жива! Як та весна,
Що Бог схотів собі забрати,
Ти – еталон наслідувань добра,
Пробач, не смію більше турбувати…