В моменти коли сон тобі не друг і завірюха квіти в серці топче…
В моменти коли сон тобі не друг
і завірюха квіти в серці топче,
не забувай: виною всіх недуг
є нерозумний, безрозсудний хлопчик.
Він цілив стрілами в одних,
інших кидав на вирок долі.
І сіяв сотні бід і лих
у вас на райдужному полі.
А потім раз! І вже нема.
Усе неясно і в тумані.
Й не знаєш:"Вірити словам?".
Бо скільки вже було обманів.
І туга-мантія шипами
тобі впивається у шкіру.
Тебе складали в орігамі,
а ти їм довіряв і вірив.
Й коли хтось вкотре біля храму
попросить дати шмат тепла,
піднімеш мантію - там шрами.
"Пробач, добродію, нема..."
Дарма. Той храм - твоя душа,
а той проха́ч любові хоче.
У нього зопалу стріляв
той самий безрозсудний хлопчик.
Колись би, може, і поміг.
В тобі ж ховалось ціле літо!
Тепер лиш лід, кривавий сніг
і залишки змертвілих квітів.
Хто не подивиться із жа́лем,
то кожному ти судиш страту.
Колись були відкриті далі -
тепер безві́конні палати.
І морок крізь віки несеш
в чорнильнім знаку на зап'ясті.
І все тому, що хтось колись
не дав можливості для щастя.
Що клятий безрозсудний хлопчик,
що він Амуром між нас зветься,
стріляв у тебе так охоче
й забув поцілить в інше серце.
