ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ ПОЕЗІЇ – 21 БЕРЕЗНЯ ...!...
ПРО ПОЕЗІЮ і ПОЕТИЧНУ ТВОРЧІСТЬ
1999 року Ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії, який відзначається щороку (починаючи з 2000 р.) саме 21 березня...
ПОЕЗІЯ (грец. ποίησις – «творчість» від ποιέω – «роблю», «творю») – це віршувальна художньо-словесна творчість. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі та змісту висловлювання. Поезія є словесним мистецтвом, що передбачає максимальне використання саме мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом образності, метафоризації чи метонімізації тексту. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, поетичної драми, поезії у прозі, мультимедійного віршування.
(1) Поезія – Великість має,
оскільки вона теж стріляє,
чрез неї часто хтось страждає,
а Слово – лічить і вбиває!
Для поезії властивими є такі складники (консолідовано-авторське тлумачення):
А) Мисль – це те, що з'явилося внаслідок міркування, продукт мислення; замисел, задум, намір, передбачення, припущення; це – упакований смисл, переданий свідомості (який сплив у свідомості) в процесі міркування; мисль генерує людський мозок.
Б) Образ як відбиток (відтворення) сформованого уявою поета/письменника об’єктів творчості до певної міри співвідносне із реальностями (інше) світу...
В) Рима (від грец. ῥυθμός, «складність, співрозмірність») – співзвуччя закінчень віршованих рядків, які розрізняються: за місцем (складом) наголосу – на 1, 2, 3, 4, 5-му, … складі від кінця – чоловічі, жіночі, дактилічні, гіпердактилічні; за об’ємом – 1-кладні, 2-сладні, 3- складні і т.д.; за точністю співзвуччя – точні, приблизні, неточні; за лексико-граматичними ознаками – однорідні (наприклад, прикметник, діяслова), ріднорідні (іменник, займенник тощо), тавтологічні, складовні, омонімічні та інші; за наявністю опірних звуків виокремлюються на багаті і менш звучальні; за взаємним розміщенням римувальних рядків є суміжні (aabb), охоплювальні (abba), перехресні (abab), змішані (тернарні aabccb), подвійні, потрійні та інші.
Г) Ритм (грец. rhythmos, від rheo теку), тобто: впорядкування звукової побудови віршованої мови, що й визначає систему віршоскладання: тексти, які не мають іншої організації, окрім членіння на куплети (вільний вірш); рядки строф урівнюються (точно або приблизно) за наявністю тих чи інших звукоелементів; одночасне впорядкування за кількістю складів та їхнього розміщення певної довготи, сили чи висоти на деяких позиціях ритмічного ряду; силабічне віршування визначається числом складів, тонічне – числом наголосів; силабо-тонічне – комбінацією першого і другого.
Д) Метрика (грец. Metrikós, тобто усічений) (система віршованих розмірів) – впорядкування чергуванняу вірші сильних місць (іктоі) і слабких місць; до силабо-тонічних етрів відносяться ямб {(грец. ἴαμβος iambus, тобто напасник) і у силабо-тонічному віршуванні, поширеному в українській поезії, це двоскладова стопа із наголосом на другому складі); хорей {(грец. choréios, від choros, тобто хор) у силабо-тонічній системі – це двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний)}; анапест {(гр. Anapaistos, тобто зворотний дактилю, букв. відображений назад) у силабо-тонічному віршуванні є стопа, що складається з двох ненаголошених і одного наголошеного на кінці складу. Одностопний анапест майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються лише у гетерогенній строфі}; дактиль {(грец. Dáktylos, тобто палець; міра довжини) у силабо-тонічній системі як трискладова стопа з наголосом на першому складі}; амфібрахій {(грец. Αμφιβραχυς, тобто з обох боків короткий) у силабо-тонічному віршуванні як трискладова стопа з середнім наголошеним складом, а константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити кілька складів (пеан); найліпший варіант амфібрахія – при парокситонній римі, коли витворюється гармонійний акаталектичний рядок}; амфіма́кр {(грец. Amphimakros, тобто між довгими складами) або кре́тик (грец. Kretikos, тобто критська стопа) – це стопа античного віршування з п'яти мор, що складається з довгих та коротких складів і в українській силабо-тоніці подеколи амфімакром називають стопу дактиля із додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі} та інші.
Е) Віршувальний розмір – окремий різновид метра, що характеризується довжиною рядка, наявістю чи відсутністю цезури, характером закінчення (клаузули): приміром п’ятистопний бесцезурний ямб (рядок може бути і довшим чи коротшим, але головне, щоби правильною була кількість складів).
Є) Строфіка – внутрішня структура строфи як ритмічно-інтонаційної цілісності на основі викладених рядків як фонічно викінчена віршова сполука.
Ж) Інтонаційність (від лат intono, тобто голосно виголошую), – це сукупність мелодики, темпу, ритму, інтенсивності, тембру, акцентних буд та інших елементів просодики поетично-словесної мови та її барв. Все це організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.
З) Акцентуація (від лат. Accentus, тобто наголос) – система наголошення в поетичному тексті (необхідно рахувати кількість наголошених складів (голосна буква дає завше склад), яка може бути неоднаковою в усіх рядках, але однаковою у певних (приміром в а і б) із повторюваністю.
И) Версифікація (лат. Versus, тобто вірш та facio роблю) – це така система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови.
(2) В Душі Поетом кожен є, (3) Коли в тобі Буття нуртує,
якщо ЄСТВО Талант дає! і День, і ніч тебе хвилює
Бо скрізь потрібен креатив, – про ВСЕ, що діється навколо –
це унікальне Диво з Див! тоді з Пером виходиш в Поле!
(4) На ньому Плугом його ставиш, (5) Щоби в Поезії сказати,
злітаєш Думкою і париш, як наставляли Батько й Мати,
щоби в рядки її втілити, все Сокровенне і Болюче,
зробить Слова, немов трембіти! що є в Житті так неминуче.
(6) Щоби рядками показати, (7) І академік є креатор,
де можна Правду відшукати, своїх ідей він – навігатор,
щоби могла вона служити своєї мислі – модератор
і нею можна б дорожити! що вибухає як реактор!
(8) Лиш СЛОВО є ресурс Вірша, (9) Словами Образ завше створюй
працюй ним гарно й не спіша, і у строфі його розорюй,
щоби Значущість мало Слово, тільки тоді вона заграє
щоб було свіжо, сильно, ново. та зазвучить на виднокраї.
(10) Тоді, коли Ти є Піїтет, – (11) Таки значні наші Ресурси,
твоя Метафора й Епітет вони відомі нам ще з бурси
завжди у творі до нагоди і кожен, ніби, все це знає,
попри усі шалені моди. але не завжди про них дбає?
(12) Як поєднати все докупи? (13) Хтось пише легко і хутченько.
Оце і є ті творчі муки? А інший мучиться важкенько.
Потрібен ХИСТ у віршуванні – Такі вони – Секрети Слова,
цім велетенськім намаганні! щоб було Збіжжя, не полова!
(14) Бо як поет-класик написав: (15) О! СЛОВО, невгамовне й рідне,
хто “тисячі тонн” перепахав будь Людям завше Ти дохідне!!
“словесної руди” своєї – В Житті та Праці їм сприяєш –
заради Букви однієї? 21 березня 2015р. усюди ЛЮДЯМ помагаєш !!!?...
Редаговано й оновлено 21 березня 2017 року. м. Київ
ОСНОВНІ ПОЕТИЧНІ ЖАНРИ і ФОРМИ:
• Акровірш (грец. ακρος , тобото крайній і грец. Ατιχος, тобто віршований рядок) – це вірш, у якому перші літери кожного рядка, що читаються згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше ім'я того, кому присвячується дана поезія або інше.
• Альба (окситан. alba – «ранкова зоря»; лат.– білий) – це поетичний жанр провансальських трубадурів, ранкова пісня як скарга закоханих на неминучість розлуки з настанням світанку. Це своєрідний драматичний діалог кавалера з пані. У якому діалогічність вказує на її зв'язок з народною піснею. Всупереч класичній куртуазній ситуації в альбі любов стає взаємною, але щастя триває коротко – із світанням коханці розлучаються через страх перед плітками або перед ревнивцем-суперником.
• АртПоемоСвята – форма поезії, що, як правило, присвячена (посвята) людині, події, ювілею тощо, у якій поєднуються елементи малярства, музичних вставок, супроводу, фото та інше.
• Балада (фр. ballade, від прованс. Ballar, тобо танцювати) – це жанр історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом або ліро-епічної поезії фантастичного змісту. А первісно – це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією рядків.
• Басня – це літературний твір (віршований або прозовий) сатиричного змісту, в якому (наарикінці чи на початку) міститься моральне повчання. Дійовими особами зазвичай виступають тварини, рослини та речі через яких висміюються пороки людей, суспільства.
• Буколіки (буколічська поезія) (від давн.-грец. Βουκόλος, тобто bukolos, «пастух») – це як поезія пастухів, яка виникла із сіцілійсько-грецьких пастухівничих пісень. Перебуває посередині між епосом і драмою та присвячена поетичному зображенню способу життя пастухів і загалом щасливе сільське життя (іноді на противагу розкішному та витонченому, але аморальному життю культурних шарів суспільства у великих містах).
• Верлібр (фр. vers libre , тобто вільний вірш) – це вільний вірш, у якому є неримованим нерівнонаголошений віршорядок. Сучасна практика і типологія форм вільного вірша значно ускладнена через велику розбіжність у застосуванні тлумаченні самого цього поняття.
• Думка – жанр (вид) невеликої медитативно-елегійної (журливої) поезії, іноді баладного змісту, який був поширений у творчості українських письменників-романтиків першої половини XIX ст. та використовувався ними на означення народних пісень такого ж змісту в тогочасних фольклорних збірниках.
• Дума (укр. роздуми, мислі, співи) – це жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліричного епосу (проміжне положення між епосом і поезією); ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козацтва ХVІ-ХVІІІ століть. Такі лірично-епічні твори виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники у Центральній і Лівобережній України.
• Елегія (грец. ἐλεγείαтобто журлива пісня, скарга; інше етимологічне значення й інші джерела: фріг. Elegn, тобто очеретина, очеретяна сопілка) – це один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту чи з елементами жалобності.
• Епіграма (грец. Epigramma, напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного/(іноді доброзичливого) змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом) (вид градації, асоціювання по низхідній від цілості до частини, яка виступає цілістю для ще менших частин, і так далі аж до якоїсь дрібної точки, де буквально чи переносно лежить уся вага твору. За допомогою пуанта поет досягає незвичайності, збудження напруження нашої уяви, виокремлює з поміж інших головну деталь/штрих).
• Газель (від араб. gаzаl – ліричний вірш) – ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов'язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га тощо. Строфи, викінчені за думкою, не пов'язані між собою фабулою, а їх об'єднує спільний мотив. Основний зміст газелі – любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в різних алегоріях. Газель називають царицею персько-таджицької лірики любовного змісту, в якому уславлюється краса жінки, кохання, вино, квіти, весняна природа. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім'я (літературний псевдонім).
• Гімн (давн.-грец. ὕμνος; hýmnos, тобто похвальна пісня або славень) – урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє що-небудь або кого-небудь (первісно божество). Як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества, ідолу. У нинішньому світському значенні – це урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, який вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами).
• Ідилія (від грец. εἰδύλλιον, тобто замальовка, невелика віршова пісенька; зменш. від eidos образ; мовою александрійських учених – поетичний твір) – це одна з основних форм буколіки (жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, радісне життя на селі). Це – невеликий, переважно віршовий твір, в якому поетизується сільське життя: опис природи, худоби, ставків тощо. Основні мотиви ідилії – безтурботне, щасливе життя подружжя і дітей на землі, їхнє гармонійне світовідчування. Екло́га (лат. ecloga від давн.-грец.εκλογή, тобто відбір, вибор) в античній поезії означав вибрану ідилію, тобто сцену з життя пастухів (як правило, любовну), виражену в розповідній формі або драмою.
• Кансона (фр. canso, окситан "пісня") – одна з форм середньовічної лірики, що походить від кансони трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов'язана з культом пані.
• Касида (від араб. – цілеспрямована) – це урочистий вірш-панегірик (хвала) арабської, тюркської та перської класичної поезії, в якому славиться високий покровитель поета або якась важлива подія, виник в арабській поезії ще до появи ісламу (тобто до VI ст. н.е.). У Х-ХІ ст. касида була чи не найпоширенішою поетичною формою, тому цей період в історії персько-таджицької класичної поезії називають періодом касиди. Касида подібна до оди, хоч подеколи траплялися її сатиричні та дидактичні видозміни. Здебільшого – то були твори придворних поетів на честь ханів, окремих полководців тощо. Трафаретна форма касиди, зумовлена таким призначенням, позбавляла їх оригінальності. Це, передовсім, моноримний вірш, у якому, як і в газелі, римуються між собою лише перші два рядки (бейт), в інших рима повторюється через рядок за схемою: аа ба ва га… і т. д. Касида мала від ста до ста п'ятдесяти рядків, причому перший бейт (матла) й останній (макта) підлягали старанному опрацюванню, оскільки вони містили основну думку твору. Касида має своєрідну композицію: ліричний вступ, де описується краса природи або любовні почуття; перехід до панегірика; основна частина; заключна частина, де поет нагадує про себе (натяк на винагороду) і благословляє свого покровителя.
• Мадригал (від італ.madrigale, від лат matricale, тобто пісня рідною мовою) – це світський літературний та музично-поетичний пісенний жанр періоду Відродження (в основному як любовна присвята); невеличкий (від 2 до 12 рядків) вірш на тему кохання, пізніше – дотепний віршований комплімент (часом іронічний), адресований жінці з ”ніжністю, солодкістю й любов'ю“.
• Ода (давн.-гр. ώδή (oide), тобто пісня, пов'язано з άείδω, значить співаю, αύδή , тобто мова, слова, голос) – це урочистий вірш, що виражає піднесені і патетичні почуття, викликані важливими історичними чи суспільним подіями, діяльністю державних осіб.
• Пастурель (фр. pastourelle, іноді пасторель, фр. Pastorelle; ісп. pastorale, італ. pastora) – це різновид кансони, пісня-оповідь про зустріч ліричного героя (як правило, лицаря) з пастушкою (pastoure).
• Пісня (словесно-музичний твір, призначений для співу), – це всамостійнений ліричний жанр, що походить від пісні, як музичного жанру і має яскраву мелодику, основні показники якого, як жанру лірики, – це строфічна будова, повторюваність віршів строфи, розмежування заспіву та приспіву (рефрен), виразна ритмізація, музичність звучання, синтаксичний паралелізм, проста синтаксична будова; найдавніший, традиційний різновид лірики користується найрізноманітнішими мовно-стилістичними ресурсами, передає найтонші переживання. Нині розрізняють фольклорну пісню як жанр писемної поезії та як самостійний вокально-музичний твір. За жанрами фольклорні пісні бувають: трудові, обрядові, календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові), колискові, естрадні, весільні, похоронні, історичні, баладні, коломийки.
• Поема (давн.-грец. ποίημα) – це великий за обсягом ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери, явища, проблеми.
• Романс (ісп. romance/romanza, англ. romance, італ romanza, нім. Romanze, фр. romance, порт. romance, рум. romanţă) – це невеликий за обсягом вірш, як правило, покладений на музику (музичний твір) для сольного співу з інструментальним чи іншим акомпануванням.
• Рондо (фр. Rondeau, тобто круглий) – це назва строфічної організації ліричного вірша з відповідною жорсткістю форм, який виник у середньовічній французькій поезії, звідки поширено на європейські літератури.Основним вважається канонічне рондо з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, хоча відоме також із одинадцяти та п'ятнадцяти рядків. У ХІV-XV ст. терміном «рондо» почасти називали тріолет.
• Рубаї (перс. رباعی rubāʿī, "катрен"), у множині рубайят (rubāʿiyāt رباعیات) – це чотиривірш, як правило, філософського (дидактичного) змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).
• Рубовела – поєднання рубаї і новели (вставки), що може бути в поліепічній поемі як автономний твір, що водночас знаходиться у загальному контексті.
• Серенада (фр. serenade, від італ. serenata, від sera, тобто вечер) – лірична вітальна пісня, поширена в Італії та Іспанії. Нині серенади набувають обертів та поширення у своїй географії і творчих інноваціях. Виконання проходить із справжнім іспанським колоритом: у великому сомбреро під гітару, іспанською чи італійською мовами
• Сірвента (з окситан. sirventes, тобто сірве́нтес) – це один з найважливіших жанрів поезії трубадурів XII-XIII ст., яка формою нагадувала любовну кансону (окситан canso, "пісня").
• Сонет (італ. Sonetto, тобто звучати) – своєрідний ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо. Крім цього, можливі також неканонічні форми сонета, приміром «хвостаті сонети» («сонет із кодою»), тобто з додатковим рядком; перевернуті сонети, започатковувані двома тривіршами; суцільні – побудовані на двох римах; «безголові», тобто з одним чотиривіршем і двома тривіршами; «кульгаві», в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети – один чотиривірш та один тривірш тощо; сонетоїди та інші.
• Станси – (фр.stance.іт, stanza – строфа, зупинка, місцерозміщення) – у поезії XVIII-XIX ст. і XX ст. елегійний вірш у строфах невеликого обсягу (зазвичай 4-вірші чотиристопного ямбу) із обов'язковою паузою (крапкою) наприкінці кожної строфи.
• Танка (коротка пісня) (япон. 短歌), – п'ятивірш, що складається із чергування п'яти-та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Завершальні рядки танка називаються аґеку (заключні; цим терміном позначається також остання строфа ренга). Як правило, після двох слів ставиться тире і пропущене слово, яке читач може сам поставити.
• Твірим (мультмедіатвірим) – це римований твір (з елементами образності), актуальний змістом. Мультмедіатвірим містить зображення (світлини, репродукції, малюнки тощо), уривки поезій і пісень, виноски із матеріалів ЗМІ та наукових публікацій тощо (заголовки, лід, фрагменти) та інші компоненти.
• Тріолет (фр. triolet, від лат.trio, тобто троє) – восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб, причому, перший рядок повторюється тричі.
• Хайку (япон. 俳句, はいく, тобто слово «хокку» з япон.発句, «початкова строфа») – це жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу, записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами кіредзі (яп. 切れ字 кіредзі, «ріжуче слово») – текст хайку ділиться у відношенні 2:1 або на 5-му складі, або на 12-му. На Заході хайку уособлюють собою тривірш складової структури 5-7-5. Найчастіше розповідь ведеться в теперішньому часі: автор показує свої переживання. Хайку заборонено писати на політичні, релігійні теми та про кохання. Поет, який пише хайку, називається хайдзин (на япон. 俳人).
• Шарада (фр. charade , тобо «бесіда») – поетичний різновид версифікаційної гри, який полягає у відгадуванні закодованих слів чи виразів у строфі, сприяючи розвитку інтелекту і активізації мовного поля та сприйняття під незвичним, асоціативним кутом бачення.
Великі форми: цикли віршів, поеми, п’єси, мультимедіатвори (поеми), вірші, артпоемосвяти ...
Вільні форми: верлібр, білий вірш, віршопроза …
Малі форми: афоризм, епіграма, жарт, іронія, пародія ...
Види поезії: Лірична; Наративна; Епічна; Драматична; Сатирична; Поезія прозою; Спекулятивна; Фонетична; Аудіопоезія: Відеопоезія; Перформенсна поезія;
Мультимедійна поезія (мультимедіатвірим, твірим)…
Лірика: любовна, філософська, громадянська, міська, містична, езотерична, пейзажна, релігійна, сільська ...
Доповнено, оновлено, редаговано – 21 березня 2016 р.;
20 березня 2017 року. ..
Примечание. Японские и британские учёные установили, что из 50 млн мужских сперматозоидов, начинающих путь к женской яйцеклетке с целью её оплодотворения, до финиша добирается около 10 здоровых и содержательных благодаря ритмическим магнитным волнам, а побеждает только один. Так и в поэзии, даже классиков: из множества стихотворений народ слышал о нескольких, а знает наизусть одно-два произведения ...
Нет, весь я не умру — душа в заветной лире
Мой прах переживет и тленья убежит —
И славен буду я, доколь в подлунном мире
Жив будет хоть один пиит.
А. С. Пушкин
м. Київ
В.В.Б.,академік (із 1997 р.), доктор філософії, поет / публіцист, журналіст, історик, громадський діяч, Посол миру, господарник, концептор гомонансології як постнауки «Про
HomoNanSa, – майбутньої Людини нової цивілізації»(2000-2017 рр.), шахіст, автор багатьох художніх книг і підручників ...
Підготовлено до публікації 21 березня 2017 року, 05:00 м. Київ.
ID:
724770
Рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата надходження: 21.03.2017 15:16:27
© дата внесення змiн: 21.03.2017 15:16:27
автор: Зореслав Благомирів
Вкажіть причину вашої скарги
|
