Дні минають в скроні громовицею,
Я стою на полі чорним рицарем.
Та не воїн на ньому один,
Скільки б не лилось годин.
Розформовані давно там мрії
Сміх — хіба що в істерії.
Я закрию очі — вбачу світло,
А відкривши просто сліпну.
В душу лізуть, шепчуть демони
Снами запитають: "Де ж вони
Струни, заспівані в унісон?" —
Зникли, як вчорашній Вавілон.
Ешафот — не біль, а тільки думка,
Рицар вже зібрав в дорогу клунка.
І поллється дощ, і загримить,
Небо блисне, та й то лиш на мить.
Ох. Яка блаженна смерть
Від удару колючих осердь,
Покликом самотньої долоні
На пустому полі.
Від самотності до самоти.
Й дико, солодко, мені,
Гірко жити дальші дні
Від самотності до пустоти.
Від самотності до самоти —
Тільки "я" в полоні німоти...
