|
І почалася ворожнеча,
Людей щоденна колотнеча,
Поставили вони сторожу,
Щоб золоту не вкрали ружу,
Дали жовніру два пістолі,
Щоб вберігав щасливу долю,
Надбання цілого народу,
У золоті литую вроду.
Стояв жовнір і вдень, і вночі,
Стеріг те золото, торочив
Всім людям, що ішли здалека,
Що золото приніс Лелека,
Що освятив він цеє місце,
Що від Воріт походить місто,
Що тут закладено скарбницю,
Щоб Либідь добра білолиця
Тут прочитала всім молитву
На довгу і пекельну битву,
Щоб дарували всі дарунки,
Несли з усіх усюд пакунки,
Жовніру щедрі подаяння,
Бо будуть людям покарання
За те, що вірить перестали,
І люди на коліна стали
Перед воротами злотими
І князем сів жовнір над ними.
Назвався князь сей Ізяславом,
Велів співати йому славу
На довгі роки, на правління,
Велів писати поколінням,
Які прийдуть, про його силу,
Що в Бога люди так просили,
Сказав, що небом він вінчаний,
А люди дали – Окаянний
Йому названня між собою,
Правління те вінчав журбою,
Жорстоким став, несправедливим,
Про те Лелека в Небі квилив,
Як відлітав у вир на осінь.
Зібрали люди чорне просо
В жнива з посіяного злота,
Зійшла з воріт вся позолота
І залишилася журбою.
Пісні про Щастя під вербою,
Що Соловейко заспівав їм,
У Серці той звучав гімн,
Хоч не було вже діамантів,
Коралів, золота, брильянтів,
Їм дарувало Небо чисте
Осіннє золота намисто,
Вплітало безкоштовні роси
В берізки посивілі коси.
А що же стало з Ярославом,
Як люди горе з Ізяславом
Своє несли? Його намисто
Розсипалось, коли барвисте
Засяяло ураз каміння.
Перлини всі дорогоцінні
Упали як зернини в полі,
Зашелестіли їм тополі,
Заплакала верба у воду,
Із листям проронила вроду
У долю, що текла струмочком,
Мов човники, малі листочки
Її скорботу вдаль понесли,
Краплина горя перевеслом
Попала у серця людськії,
Те горе понесли морськії
Солоні та могутні хвилі.
Злетів наш Яр, розкривши крила,
У край далекий та прекрасний,
Забрав з собою літо й щастя.
Вже аж тепер узріли люди,
Що довга їм зима та буде,
Допоки не зберуть намисто,
Не повернеться Лебідь чиста,
Не принесе на крилах Мрію,
Допоки не зведуть Софію,
Зберуть всю Мудрість в поколіннях,
Дідів і прадідів коріння.
Мудра Бджола
ID:
735070
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 26.05.2017 06:50:11
© дата внесення змiн: 31.05.2017 06:23:05
автор: Ната Гончаренко
Вкажіть причину вашої скарги
|
