Свічка Пам"яті у нас
У віконці сяє,
А малесенький Тарас
У діда питає:
"Чом, дідусю, свічка та
Має назву дивну?
Про що свічка пам"ята?
Вона ж не людина".
Призадумався дідусь --
Щемне запитання.
Внук до діда пригорнувсь,
Застиг у чеканні.
А чекати довелось
Відповіді довго.
Діду враз не спромоглось
Втішити малого.
Похмурнішало лице,
Затрусились руки.
Не прийшло на ум слівце,
Зрозуміле внуку.
Треба швидше дідусЮ
Слова добирати
Як Украйну майже всю
Змусив хтось вмирати.
Хай розкаже про це дід
Чесно й справедливо,
Бо якийся "брат"-сусід
Розкаже брехливо.
Він за правду виставля
Брехливу гидоту,
Щоб зростало в нас маля
Антипатріотом.
Тож бо, діду, не мовчи,
Скажи мудре слово
Й відсівати внука вчи
Від зерна полову.
Щиро дякую, пані Людмило, за відгук і розуміння. Моя покійна мама при нагоді говорила: "Більше всього я боюсь війни і голодовки!" Час від часу я про це гворю своїм дітям і онукам. На жаль війна нагадує про себе сучасному поколінню. Не дай, Боже, ще й іншого лиха! Не дай, Боже!!! Дякую Вам за візит.