На що своє розтрушуєм життя?
Воно - короткий спалах сірника...
На дріб"язковість чварів пречудних,
Розмов- примар і фразослів смішних
І в Бога просимо на все прощення,
Душі відкривши щире одкровення
На що свої розпилюємо дні?
Образи згустки зношено-нудні...
На купу справ, нікому не важливих,
Гірку неправду вуст своїх блудливих
А треба б на любов благочестиву,
Усмішку добру, сонячно-грайливу
На що своє ми тратимо життя,
Воно, згорить, як вогник до кінця,
Ми станем перед Нього на розмову...
Захочеться тоді почати знову...
Щоби спливли назад секунди часу
І заслужити жаданого спасу
На що своє кладемо ми життя,
Сповивши гріх у одіж каяття?
Воно, як свічка згасне й не помітиш,
А ти одну лиш зірочку засвітиш
І підеш з нею на оту розмову
І на яке чекатимеш ти Слово?
