Мати втратила, може і єдиного, сина:
Чи на Майдані, а чи - на війні...
Мовчиш...То - не твоя дитина,
Ти не належиш до його рідні.
Що, їм замкнутись й ворогу простити
й надалі просто жити?
Гм...і просто жити...
Якийсь "обранець долі" розбив дитині мрію:
З матусею сидіти при вікні.
Мовчиш...То не твоя дитина,
Ти не належиш до її рідні.
Що ж їй про ту аварію сказати?
Тобі одне - простити!
Гм...А їй з цим жити...
А "хтось" в зеленій уніформі "зайшов" у гості.
Господаря - в тюрму! І він вже - пан.
Мовчиш...Із мапи зник півострів!
Мовчиш...Гм...Баран і є баран!
Що, нам замкнутись й ворогу простити?
І тихо собі жити?
Гм...І просто жити...
А "хтось" за ціль вже вибрав блакитне Боже небо:
Злетів у вічність рейс МН17.
Мовчиш...Простити є потреба?
Й за триста душ нема прокляття?
І як з цим далі жити?
Гм...А всім з цим жити.
А десь на смітнику - новонароджене дитя...
Його позбулась...ой(!) рідна мати...
Бажає хтось упасти в забуття?
Мовчиш...А що тобі сказати?
То-не твоє, і тобі просто жити.
Гм... Так просто жити...
А добра-добра мати десь покінчи́ла із життям:
Її з дитям покинув "жеребець".
І він проще́ння хоче - срам?!
Який, скажіть, не ві́рветься терпець?
Мовчиш...А що тобі до того?
Ти маєш повно свого.
Гм...Нащо́ чужого?
А скільки тих, кого повиганяли з хати?
Куди іти? Й назад ніхто не просить...
І хто в них може вимагати,
Що перед постом прощень просять?
Мовчиш...Сопеш...То не твоя проблема.
Може і так - дилемма...
Гм...Не твоя проблема.
А скільки тих, кого вже гнуть "реформи вікові"?
А пан один: що свій, а що чужий.
І перші в храм, бо ж люди ділові!
Ти - раб, мовчи, і кости їм не мий.
Що ж, нам замовкнуть й панові простити,
Й рабами далі жити?
Гм...І просто жити.
Ти лиш зачатий, а тобі вже кажуть, що ти раб,
Й рабом назвуть, як будеш у труні́...
А чи за списком всіх, хто прагне зваб,
Перш ніж простити, вимочить в лайні?
І нагадати: треба всім простити!
Свій гріх та й відслужити,
Кого принизили - всім відслужити!