Все перекреслити: кохання і розлуку,
Душі розсіяти любовний оберіг,
І пам`ять грішну, як сварливу ту тварюку,
До себе більше не пускати й на поріг!
Дати собі команду, завтра не любити…
Тугим вузлом морським зв`язати почуття,
Аби ніколи двері в пристрасть не відкрити,
Й забити в хвіртку серця, цвях із каяття!
За борт всі спогади, щоб згинули в безодні-
Скупим кальмарам і акулам на обід,
Свій вік до смерті вже прожити від сьогодні,
Аби і згадки не було про сум і біль.
Я звісно спробую…Навряд чи стане гірше…
Так хоч у темряві свій спокій віднайду,
Не прокидатимусь опівночі я більше,
Під стукіт серця в грудях, втраченого сну.
Забути всю любов і курс на Південь взяти,
Туди, де день сумний ховається в пісок…
Який же сенс у тому, вічність щоб страждати,
Життя гірке перетворивши в страшний рок?
Забути всю печаль…Залишилось спитати,
У свого серця й мовчазливої душі:
Від коли легко зможуть в ліжку засинати…
І чи не плакатимуть нині вже вночі?
