Ми дивимось на світ через вікно
І поглядом пронизуємо шибу.
Крізь занавіски темне волокно
Зіницями торкаємося глиби.
І добре, якщо сонце зустріча
Твоїх очей незайману ще ясність.
І ти у сонце віри не втрача,
Й любов до тебе в нього ще не гасне.
Бува, встаєш не з правої ноги
І вітер темні хмари поганяє.
Себе женеш в ніку́ди від нудьги,
Хоча потреби в тому і немає.
Достоту розгубив усі ідеї,
Ти ж був амбітним, друже, як ти можеш?
Невже не маєш думки ти своєї?
І в довгий ящик крила мрій положиш?
Поглянь на буська з раненим крилом,
І ти із вірою у небо зириш?
Я вірю в тебе, друже, всі єством,
Що ти себе зі світом цим примириш.
