Візьми троянд червоних, приклади до серця,
Чи до грудей ромашки з поля притисни,
Черпни джерельної води нам із відерця
І поки це життя шалене не зірветься,
Не зрадь, благаю, ти мене й не розлюби…
Зігрій теплом очей аби зцілились нерви,
Обвий тендітними руками…Зацілуй,
Під тихий шелест листя, гілок довгих верби,
Що дід на схилах посадив десь біля церкви,
Ти мою душу, помолившись, зачаруй.
Струси букет і застели все пелюстками,
Сплети з ромашок білосніжних нам вінки
І оживи кохання у душевній брамі,
Щоб пристрасть паростками дикої ліани
Сплелась на віки вічні з венами в мені!
Признайся вже...Скажи на ложі тім багрянім,
Вінки кидаючи до ніг з живих троянд,
Скажи слова мені, відверті та бажанні,
З якими б так хотілось рухатися далі…
Збреши, що я один такий на весь мільярд.
Зроби хоч щось святе, аби душа зраділа,
А грішна плоть моя відчула що живе!
Щоб призабута пристрасть знову заіскрила,
І саркастична моя сутність, загрубіла,
Ще раз порадувала почуттям мене.
