Сину Віталію на
десятиліття з дня смерті.
І нас пантрує снайпер Час
на стежці, що веде «додому».
Немов останній патрон, шанс
нам не дістанеться нікому,
і буде той останній крок,
останній погляд в небо чорне…
Одна із видимих зірок
впаде, сіянням неповторним
і згасне. І наступить тьма
така ж остання – уже вічна.
…А сина десять літ нема –
покинув нас, непересічний,
на пів-путі… Недолюбив
і не натішився ще сином,
вино із чаші лиш надпив
і, раптом, наче куля в спину…
Чи помилився снайпер Час,
чи ми не Твої діти, Боже?
Не нам дістався щастя шанс
і досі болю в серці ножик…
Проте,Ти з нами, доки ми
такий же добрий. І на небі,
як батько, тішишся дітьми.
Вони тут згадують про Тебе,
бо жити їх любов’ю вчив,
не для наживи, не для слави.
Хоч до пів віку не дожив,
та жив жертовно і яскраво!
2018 р.
