Ти мов блискавка в життя його увірвалась.
Натякнула, що можеш і спопелити.
Впритул підійшла, а потім... злякалась.
Убити? А може... любити?
Стихла гроза і пішла собі тихо лугами,
Так ніби й не хотіла садом трусити.
Стихла й ти, закохана до безтями:
Як же? Як той вогонь згасити?
Стишуй грозу в собі і загаси блискавицю
І зацвіти, як бузок перед вікнами...
Сонце з кишень вивільняє правицю,
Щоб посвітити над вічними.
