Тебе любитиму--хоч любиш, хоч не любиш.
Кохатиму, допоки віку не зживу.
Своїм листам я заздрю: їх береш у руки.
А сам страждаю, в снах розлук тебе зову.
Звабли́ві твої губи, очі,як блавати.
Шаленство й врода опустять на коліна.
Якої, Твоя милість, забажає плати
Від батька хресного й любчика Івана?
Кохана Мотронько! Прийми отой каблучик,
Хоч устократ гарніше серденько Твоє.
В своїй любові мене ховай на ключик,
Щоб неня з батьком нас обох не прокляли.
Має́вий цвіте мій, розквітлий на крижині!
Між нами й усім світом ляже рубікон.
На тереза́х—прокляття… й ти моя дружина…--
А виберу допевне церкву і закон.
Цілую устонька коралові та ручки,
Всі членики твого біленького тільця.
Не одягну на перст коштовної обручки…
Не обів’юся більше стану-стебельця…
1704 рік... Саме той час, коли гетьман Іван Мазепа досяг вершини своєї могутності. На схилі літ своїх, маючи за плечима 65 років, раптом закохався він у надзвичайно вродливу дівчину — Мотрю, доньку генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея.
Замечательный стих!!!
Интересная история, которая подтверждает, что Любви все возрасты покорны и Любовь может прийти в самый неожиданный момент, когда её совсем не ждёшь!!!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Головне, що їхня любов була взаємною. Мотря опісля пішла нібито в монастир
Цікава історія. 
Дякую за відгук 
