Я примощую тіло
до свого найпершого схову,
білі пазурі стін
повгиналися глибше, ніж тіні.
І яка вже різниця, ким стати
для себе потому,
після довгих розмов
між двома непритомними в діях.
Мені варто не знати,
чий світ забирає твій спокій.
Де доречніше зникнути -
в паузах чи на словах.
Кожна крапка остання,
як кроки в старих коридорах.
Тільки я залишаюсь в шпаринах -
остання жива.
Вже занадто мізерна,
щоб бути завбільшки
з людину.
05.07.18, Київ #дисонансне
Ілюстрація - Smudged Lipstick, 2016 by Malcolm Liepke
