Увечері 22.07.2018 у мене раптом почали нібито бігати за правим вухом по волоссям та і по поверхні всього вуха дрібні мурахі. Спочатку я просто протирав рукою ці місця, «мурахі» щезали, але через деякий час з’являлися знову.
Тоді я почав подумки питати: «Хтось шукає контакт зі мною?» - Мовчання. Запитав у свого Візаві: «Що це за несподіванка? Такого не бувало ніколи раніше!». – Мовчання.
Тоді почав перебирати всілякі інші причини, але весь час було мовчання, навіть Голос мовчав, тільки мої думки звично йшли хвилями.
Тоді я припинив звертати увагу на це і вже звично правицею знімав «біг мурах».
Я знову проходив адаптацію існування на Дачі, працював фізично і багато малював, бо дощ методичне заливав все навколо моєї халупи.
А вчора до мене додзвонилася племінниця і сказала, що помер мій брат і що сьогодні, 26.07.2018, буде його поховання.
І «мурахі» припинили бігати по мені.
Сьогодні ми поховали мого середнього брата Валентина, якого ви, пані і панове, шановні колеги по Клубу Поезії, знали як НИ ШИЧВЕЛа.
Останній свій вірш він опублікував 13.10.2013 року, от цей вірш:
ЭХО
Среди богов, а не людей,
Эвридике пел Орфей…
Божественная песня та
Эхом долетала до поэта.
Валентин знав, що через майже тиждень він справить день народження – 75 років, але він не знав, що на другий день у нього трапиться інсульт, що у нього буде паралізована вся права частина тіла і що таким чином Поет НИ ШИЧВЕЛ припинить своє існування, а цей вірш буде останнім доробком на його довгому та плідному творчому шляху.
П’ять років він ніс на собі тягар хвороби, а його дружина Свєта, єдина і кохана жінка на все життя, несла цей тягар і на собі.
Він трохи не дожив до 80 років.
В останню дорогу проводжали його три доньки та троє онуків (четвертий онук знаходиться в гостях у батька за кордоном), я представляв свою родину із одним сином із чотирьох та однією донькою із чотирьох, а молодшого нашого брата, який вже давно приєднався до Більшості, представляла його донька.
Друзів брата не було, бо вони давно чекають його на Небі.
Валентин був неймовірно чуйною, доброю та толерантною людиною. Робітник за фахом, робоча аристократія часів Советікусу, він почав писати вірші задовго до того, як така тяга прорізалася і в мене. Писав щиро, вчився використовувати різні поетичні форми і писав на російській мові, бо був, як тепер кажуть, російськомовним українцем. Його спроби писати на українській були явно слабкіші і в цьому нічого дивного чи крамольного не було.
Мене завжди в ньому підкоряла інтелігентність та прагнення бути в усьому чесним із собою та з усіма людьми.
Перед тим, як написати ці строки, я продивися його творчість, яка частково є на моєму компі і переконався ще та ще раз в оригінальності та самобутності його таланту.
То пом’яніть, колеги, пані та панове, добрим словом поета НИ ШИЧВЕЛа, який у світі був Левчишин Валентин Матвійович.
26.07.2018
Київ
