|
Ти лежиш у полі, а над полем – небо,
Ти лежиш і знаєш: поспішати треба!
Тут війна довкола, ця краса – омана!
Як змія, підступна сторона незнана!
Ти лежиш, солдате, в морі із колосся,
Пишно-золотому, як її волосся…
Милої волосся подушку вкривало,
Море золотаве спати не давало…
І тепер не спиться, та не та причина, –
Ця краса навколо – наче домовина!..
Можна не проснутись, ледь зімкнувши віки,
Можна залишитись спати тут навіки…
Ти лежиш у полі, а над полем – сонце,
Те, що заглядало у твоє віконце.
Крадькома крізь штори пробиралось в хату,
Гріло й цілувало лагідно, як мати.
А тепер не гріє – обпікає щоки,
Палить, випікає в серці слід глибокий.
Вже не стерти з серця ту пекучу мітку…
Заживуть ці рани, звісно… Та не швидко.
Соняшник самотній дивиться на тебе...
Скільки ж пережити тобі, Сонце, треба!..
Скльки пережити... Скільки пережито!..
Скільки побратимів тут війною вбито...
Ти лежиш у полі, а над полем – хмари,
Десь сидять у кріслах виродки й нездари,
Ті, що розв`язали цю війну прокляту,
Ті, які наслали нам біду у хату!
Ти лежиш, солдате, й не пускаєш зброї…
Виживи, будь ласка, доблесний наш воїн!
А у цьому ж небі і Господь витає…
Де ж та правда, Боже? Ми її не знаєм.
Липень, 2014р.
Фото загиблого бійця Антона Кірєєва.
ID:
806545
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 14.09.2018 00:54:02
© дата внесення змiн: 14.09.2018 00:55:09
автор: Спасиба Світлана
Вкажіть причину вашої скарги
|
