Вишивала мати свому сину вишиванку,
Всю любов свою вкладала в хрестики, в дрібні стібки...
Усю ніч вона не спала - з вечора до ранку,
Вишивала сину долю на усі його роки...
Ось червоний хрестик вже на полотно лягає,
Це любов її безмежна, чиста, ніжна і свята.
Від негод і лиха хай завжди оберігає
Її сина всюди, упродовж всього його життя...
За червоним - чорне, як земля наша багата,
Що його зростила і життєвих сил йому дала.
Пам`ятав щоб завжди, де його є рідна хата,
Тут його завжди чекають, тут живе його душа...
Поруч з чорними вже сині хрестики так в`ються,
Мов вода джерельна, чиста, прохолодна і п`янка,
Хай в скрутну хвилину чорні хмари розійдуться,
Серце в сина заспіває й лине пісня хай дзвінка...
Слідом мати вже зеленим хрестик вишиває,
Її син щоб сили вдосталь мав й любив своє життя.
Най його невдачі й людська заздрість оминають,
Й Божа ласка буде з ним та береже її дитя...
Наостанок мати жовті нитки в руки взяла,
Й візерунок вишивати на сорочці почала,
Щоб у сина - друзів по життю було чимало,
Щоб в житті у нього було вдосталь сонця і тепла...
Ось й останній хрестик ліг на вишиту сорочку,
За вікном світає... Сонечко з-за обрію встає...
Мати тушить свічку й каже: “Любий мій синочку!
Де б не був ти, рідний, знай - я поруч із тобою є!”
Анатолій Розумний
29.04.2018