Підморгнуло небо відблиском печалі,
потягнулись думи у в осінню вись,
птахами кордони подолали
там, де сни мої були колись.
Там над димарями хат низеньких
весь туман розвіявся в моменті,
там душа замріяна навшпиньках
гомоніла як у журавлиній ленті.
Бо не маю місця я серед людей,
то ж, зробився практикуючим пілотом,
щоб на смак пізнати Всесвіт цей,
і навесні приземлитися поетом.
