Летіла ночі чорна птаха,
Вже й сам не знаю: чи то спав,
Чи тільки марив, бідолаха,
Та ось що в мареннях пізнав:
Неначе ранок. Сонце ясне
Сміється в поверхах вікон.
З тією я, що з мрій прекрасних,
Ідем по місту. А кругом
Ідуть веселі перехожі.
Вітрини ваблять, миготять
Автівки по каналах вулиць
Наче на крилечках летять.
Я ще начебто молоденький,
Тож і здоров’я при мені.
Але й не лохик молоденький
Яким бував у юні дні,
Бо ніби маю оцей досвід
Яким наповнені мізки.
Тож позираю, мірю кроки,
А в голові моїй думки
Неначе отой рій бджолиний
Від меду враження гудуть:
В якій ідемо ми країні,
Куди дороги нас ведуть?
Куди не глянеш, навіть тіні
Нема від смутку чи журби
В моїй нещасній Україні
Всі тягнуть віз як ті раби
І виживають хто як може
А тут… та ж ні, це – маячня!
На Україну дуже схоже,
Бо ж мова начебто своя
На молодицях – вишиванки.
А що вродливі, то аж ну!
Таку чарівну подолянку
Мабуть, кохав би не одну!
(жартую, вибачте на слові!
Та як від тої же любові
Козаче серце вберегти
Та з кимось в гречку не піти?!)
Ідемо, дивимось: споруда
Немов палац в промінні дня.
Ага! – музей! Тай знову чудо:
Та ж тут уся та чортівня,
Що була у колишній владі!
Всі при краватках, всі в чинах
Неначе справді при посаді
Лиш ззаду видно по штанах,
Що тут сидять таки давненько
Бо вже не лощені на вид
Підходить дама молоденька
Представилась: музейний гід.
Оці панове – експонати,
Що мали довгі язики
Багато вміли обіцяти,
Кишені мали як мішки
Куди бюджет державний клали
Та у людей останнє крали.
- Даруйте! А чому ж тоді
Якщо вони таки злочинці,
Не у в’язниці, а ось тут?!
- А це і є така в’язниця.
Тільки багато менше трат
Мусять ось так повік служити:
За батька – син, за брата – брат,
Якщо встановлено, що крали
Всім кланом жадібних хапуг
Від влади зиск добрячий мали,
Коханок гріли і подруг
По всіх курортах закордонних,
То всім ось тут довічно буть
Якщо хто з них цього не схоче,
То просто їсти не дадуть.
- Я бачу, щось вони тут роблять
Телефонують, гомонять
Немов керують кимось знову
Наче при владі тут сидять.
- Це їм державу віртуальну
Вручили, щоб вони могли
Начебто зовсім натурально
Тут виглядать як там були,
Але обмежена мережа
Без виходу у білий світ
Програма дії довжелезна
Їм вистачить на сотню літ
- А як за труд винагорода?
Чи є зарплата та т.д.?
- Для чого? Це ж не є свобода.
Ніхто з них звідси не піде.
- І що, вже й партій не існує?
- Існують. Тільки ті в яких
Порядність, правду, честь шанують
Та цінять виборців своїх.
- А ці панове експонати
Вони зо всіх усюд, чи як?
- Це всі місцеві. Мали б знати.
Для тих, хто панував в краях
Ближче до Києва, в столиці,
Тим є столичний топ музей.
Критерії там дещо вищі
Та і послужний гамазей
Наповнений куди вагоміш:
Державна зрада, шпіонаж,
Придбайте книжку собі в поміч
В ній все описано про нас.
Взяв товстелезну, важку книгу,
Та от придбати все ж не встиг
Бо замість гривень мав я фігу
В руках натруджених своїх.
Даремно шарив по кишенях
Даремно почекать просив
Аж тут мій півень в пору темну
Про новий день проголосив
Відкрив я очі… Боже правий!
Я в своїм ліжку, зі стіни
Транзистор про мою державу
Щось невеселе гомонить.
28.01.2019
Саме утопія, п.Ярославе. У нашій країні відстороонення від влади тих, хто всі роки був при владі, та нічого не зробив для процвітання країни - це утопія. тому я і написав наче це був сон. Дякую за відгук!
гарненька утопія 
