Кольнуло серце в старого вояки,
Скотилася сльоза по зморщеній щоці.
Майнули в пам'яті і танки, і атаки,
Всю біль і страх він стиснув у руці.
Невже минуле знову воскресає?
Хіба нам мало тих смертей?
І ворог знову нападає,
А хто ж згадає про дітей?
Земля доволі вбрала крові,
Мільйони Душ за межу відійшли,
Лишивши плити мармурові,
Свій мир у спогадах знайшли.
Навіщо гратися з вогнем,
У Господа усе Єдине
І хто піде на нас з мечем,
Той від того ж меча і згине!
Хоч хворе серце у вояки,
Та сила й дух у нього є!
Піде, як треба, ще в атаку-
За мир і за внуча своє!
