В сум’ятті днів під покривом ночей
Переплелися думки й почуття
Й перед тобою враз постане все життя,
Як один кадр у відблиску очей,
Що промелькнуло, як німе кіно,
Лишивши головне усе за кадром,
Й не ясно зразу, чи було воно,
Й не зрозуміле за сюжетом й жанром.
А ти стоїш, неначе сам не свій
І ніби все це було не з тобою,
І розгортаєш пам’яті сувій
Той, що життя писало добу за добою.
Та пам’ять наша наче той клубок,
Де почуття сплелися, і події, й дати,
І ти розплутуєш за витком виток,
Щоб хоч найважливіше пригадати.
Пригадуєш - крутиш за кадром кадр,
Та стрічку пам’яті не можна зупинити,
Й дістатися не можна її надр,
Щоб знову й ще раз усе пережити.
І все одно, хоч як ти не крути
В сум’ятті днів чи під покривом ночі,
Того, хто мусив на той світ піти,
Життя оживлювати з пам’яті не хоче.
Дякую, шановна Ольга Калина, за відгук. Ще раз скажу, що Ваша поезія чудова і досконала. Мені далеко до Вас, бо я всього того не знаю про правильне написання віршів (хоча, звісно, чув про так назви). Я пишу як відчуваю, як писав один з моїх критиків: адин палка - две струна: что вижу, то й паю!
Ну, Ви не применшуйте свого таланту, адже Ви його щоразу вдосконалюєте. А вірші не поспішайте викидати - пригодяться для чогось. Та й цікаво інколи для себе особисто почитати свої ранні твори через багато років.
