Без роду, без статі, без віку і тіла
Лечу над землею без цілі і діла.
Цілую узгір’я, минаю озера,
Міста, пустовщини, оселі і села.
Обтесую скелі, руйную каміння,
Хвилюю моря, переношу насіння,
Зриваю хустки із жіночих голівок,
І листя гортаю, як купу листівок.
Буває - зникаю, і тихо довкола.
А як розійдуся - кружляю по колу,
Жбурляю дерева, дахи і машини,
Біжу і спускаюсь з крутої вершини.
Скидаю із вивісок грона ті літер,
Бо я невгамовний і вічний. Я – Вітер!
І пісню свою не покину співати,
Сміятись, стогнати, в комині ридати.
І ворогом стану, і другом одразу,
Вкраду і сховаю нескінчену фразу.
Замети влаштую, шалену забаву.
Злякаю, стурбую, схвилюю уяву.
Я всіх обійму, поштовхаю, здивую,
Та запахом квітів і мрій обдарую.
Як шкоду зроблю, то не лайте, будь ласка,
Така моя доля, така моя казка.
ID:
858500
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 19.12.2019 15:07:47
© дата внесення змiн: 19.12.2019 15:18:03
автор: Ольга Білицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
В наших краях вітер часто надихає)
