Раз у раз поети пишуть: вишня, вишня…
А я скажу: як гарно квітне за вікном айва!
Вона дозволить зазирнути у життя колишнє,
Коли узимку посміхнеться: «Літечко згадай!»
Стоїть айва, уквітчана й наряджена весною,
Струнка і гарна, у пуп’янках своїх рожевих,
Які рум’яняться між ізумрудною листвою;
Трішки збентежена, мов зашаріла наречена.
Та час іде, її занепокоєння кудись зникає
На сонечку. А може, їй щоки ніч остудить?
Айва ті пуп’янки свої повільно розкриває,
Із вітерцем фліртує, рум’янець й сходить.
А потім білі пелюстки тремтять у танці,
Лиш їм відомому. А може, то серцебиття,
Яке пульсує і у звичайнісінькій травинці?
Чи зародилося й уже бринить нове життя?
У вирії подій, у круговерті овочів і фруктів,
Забуду про айву, поки не прийду'ть морози.
Ці золотаві кульки легесенько беру у руки.
Які чарівні! Я надивитися на них не в змозі.
Спитаєте, а що ж то за «життя колишнє»?
А відповідь у загадки звичайна та проста:
Коли зима сніжить і вітер лютий свище,
Достатньо тільки взяти айвового плода,
Очі заплющити та глибоко вдихнути…
Отой духмяний аромат, глибокий і п’янкий,
Здатен у тепле і жадане літо вас повернути,
У ті, осяяні радістю, любов’ю, золоті часи.
Але наша любов буятиме й холодної зими.
Тоненьку скибочку айви з усмішкою відріжеш
І зі словами «Для найгарнішої» мені ти віддаси;
Я — тобі, бо позаяк айву ти просто їсти любиш.
Кажуть: айва то запорука шлюбу й вірності,
Що то богів якихось найжаданіший дарунок,
Але що важливіше, після її в'язкої терпкості
Солодшим для закоханих стане поцілунок.
______
До яких тільки легенд та історій не має відношення Айва. І сади Гесперид, і "яблуко роздору" (коли Паріс мав обрати Найпрекраснішу богиню), і плід Дерева пізнання тощо. Навіть, "мармелад" пов'язують саме з айвою.
У Стародавньому Римі вважалося, що айва сприяє зміцненню вірності (у шлюбі).