я все ще читаю твої листи з помилками,
майже кожного дня перечитую знов,
там про любов кривими рядками,
писалося так, наче по-живому.
відраховую час від затертих дат,
минули роки, а здається століття.
і я б повернула той спогад назад,
віддавши усе, що наявне лахміття.
але все минуло й ми лишились ні з чим,
вірус, пандемія, й зрештою війна.
я вже не надіюсь побачить живим,
проклинаючи це кляте смертне життя.
але продовжую знов читати листи,
так, наче вперше, коли ще любила.
шкода, що ми стали настільки черстві,
що навіть мідь, і та – заржавіла.